Неоніла Володимирівна Гуменюк
Не видно нічогісінько за ним.
Холодною і мокрою завісою
Він дуже схожий та й на сірий дим.
Гойдає хвиля жовтий лист вербовий,
Латаття ще зелене на воді,
Вітер розчісує траві коси руді,
Змайстрували годівнички
Для маленької синички,
Для горобчиків хай буде
Й снігурів червоногрудих.
Хай і сойка прилітає,
Їсти всім тут вистачає:
В ніч, як місяць в небі повний,
Мерехтять золотом зорі,
Сон утік далеко звідси.
Наче вдень, так видно всюди,
Стихло все, дрімає тиша,
Місяць на траві залишив
Дивиться він так уважно навкруг,
Красень-синочок весни диво-квітень
Коня свого пастись пускає на луг.
Хоча там травичка ледь-ледь визирає,
Малесенька ще бліда зелень її
Матінку-землю помалу вкриває,
Прагну мати його багато,
Лиш стрічать його - не проводжати,
Радості - джерело, не ковточок.
Море ніжності, а не краплину
Та добра океан, не трішки
І безмежного неба блакиті.
Фіолетові,
Це фіалочки живі
У букетиках.
Вмиті дощиком рясним,
Сяють блискітки,
Гріті сонцем золотим
Так давно вже ніхто вас не косить.
Біль і тугу мою заглушіть,
Все єство миру й злагоди просить.
І під сонцем, дощем, на вітрах
Всеньке літечко ви зеленійте,
Я пройдуся босоніж по вас,
Лиш один залишився ген-ген угорі,
Засинає вночі, заколисаний вітром
Й мокне вдень на холоднім-холоднім дощі.
Одиноко йому, він тремтить весь і мерзне,
Перемовитись ні з ким та й сум огорта.
Він терпляче чекатиме - прийде весна,
А, може в чомусь навіть кращі.
То другосортними нас нащо
Вважати дозволяють ті,
Котрі міцне здоров"я мають,
Стрункі, вродливі та успішні?
В наш бік щораз кидають звично
Барвистеє літечко
На коромислі веселки
Носить воду з річечки.
Її сіє-поливає
Крізь сонячне ситечко,
Квіти й трави напуває,
Всі стежки-доріженьки снігом замела,
А в шибку постукала синичка крильми,
Зголодніла пташечка до людей прийшла.
Поспішили бідную та й нагодувать,
Хліба крихту кинули,дали ще й сальця.
І пташина голосно пісеньку співа,
Милая ненечко, люба матусю!
З долонь твоїх щедрості спрагло нап"юся,
Щоби передати онукам та дітям.
Ти наймудріша з усіх, кого знаю,
Поради твої, мов би стиглі зернини,
Чи на вишиваній лляній скатертині