Валентина Стемпковська
Злітай, Україно, борись, моя мила,
Бо вижити шансів в боязких нема:
Глибини поглинуть терени родимі;
Тримайся на крилах—щосили, щодня.
Напружуй всі м’язи, чіпляйся й за терен,
Тримайся за небо, за гострі зірки,
«Плине кача», «Плине кача»,
Берегів не знає,
Чом так гірко, чом так стрімко
Хвиля набігає?..
Через степ широкий долом
Шлях свій прокладала,
Нас позбавляють милування рідним краєм,
Весняне дихання у нас забрали,
Від нас родючі землі відкраяли,
Об’єкти атомні руйнують хижі зграї,
Нас позбавляють і життя, і волі—
Та ворог сам здобуде злої долі.
Той подолає в боротьбі
І крутизну дороги,
Й шалений струм порогів,
Хто не злякається ніяких ворогів,
Спиною хто прикриє навіть Бога.
Осінь плаче дощами негоди
Про бої і тилами походи,
Про жіноче безсоння, тривоги
Й перехрещує долі дороги.
