Виктор Харламов
Костирі вулиці немає в Межовій,
Можливо у Донецьку є, не знаю...
Він же письменник, ще й давно вже свій
У місті і селі він рідний. З краю
Копрів величних. З тих забутих днів,
В парках, скверах и на площадях,
Ели потеряли шарм; в ливрее
Старые игрушки, веток взмах,
Выглядят забытыми.., скорее.
Тёплым на холодный смех,
Так приятны снега грёзы…
Снег, снег, снег, снег,
А за ним грядут морозы.
Он летит и вниз, и вверх,
Іноді, як меч дамоклів,
Зависає сон в мені:
Бачу, в юності далекій,
Покохав, як навесні.
Танцмайданчик в парк поринув,
В созревшей страсти юности Платона,
Есть колдовство., природное, в телах;
Жизнь расцветёт однажды., монотонна.,
Она позволит в грёзам падать в «Ах!»
Споткнулась Украина на ходу;
Не в силах выбрать Президента что ли:
Авантюристку, клоуна ждёт в роли
Главы Державы.? В прошлое иду,
Чтоб убедиться, что же здесь не так;
Я не верю случаю - удаче,
Знаю - кровь у пуль шальных в груди...
Мы бы встретились с Тобой! (?) - Иначе,
Не смогли бы: Крым, Донбасс... Суди!
Нас лихое Путина "застолье"
Судьба дарована ли нам:
Война с агрессором, сложна:
Гибридная всегда с рожна,
Кровавая., ведь Путин... - хам.
У граждан сей страны заботы:
Моя любовь! Вот я перед тобой,
Возьми меня в блаженный сон; в любимом
Не обмани бескрылой дней судьбой,
Звертаюсь я, без черги, як усі
Тебе Високосте, у ніч чи день, тривожу...
Тебе небесний, у земній красі,
Шукаю, відчуваю постать схожу.
Любові моєї не бійся лиш
- Не так я страшно люблю.
Мені досить бачити: ти миліш,
Посмішку знати твою.
Якщо ти до іншої йшов не раз,
Від турбот поспішаю у ліжко,
Відпочинку там щастя бринить...
Розум мій, відпочинь; тишком-нишком
Не гальмуй праці кращої нить.
Подолати думок кращі ролі