Виктор Харламов
Коханих забери моїх скоріш,
Любов моя свята, ні як раніше.
Є істинна, прекрасна, не за гріш,
Всепоглинаюча... В надії лише
Не мати сумнівів днів от щедрот,
Алладина пещеры Совка, с Октября,
Зряшной кровью умыты, не в дефиците...
За сто лет, что прошли мы фактически зря,
Погубили народ... за зря, в "неолите"...
Под кальсонами с буквами "эМ", даже "Жэ",
З тобою маю зиму і весну,
Безхмарний квітень; він усе затіяв:
Наряди вибрав, зробить крок до сну
І візьме юності стежину... мріям.
Жовтіючі, йде сонце... Сенс крутий
Мне портвейна безумно мало,
Выпьем, Хаткина, не сердись,
Почему тебя вдруг не стало...
Безутешно решила жизнь.
Сам, сейчас, помогу, открою...
Жорстока, не пригноблюй, лиш кажи
Що так тобі пасує... - Слів отрута
Мої вуста змикає... до межі
Ран хитрощів... Дарма любові пута
Байдужістю втішаєш... Ні, не смій,
Вчиняєш зло - отримай все сповна.
Троянди кожному шипи дарують,
Як срібла бруд, бруд сонця, що все зна,
Раптово, кривдять щастя кращу збрую.
В бутон потрапить лиш один черв"як:
Божок, маленької любові, спав
І поруч факел свій поклав.., неначе,
Де німфи непорочні, бал з заплав
Підстрибом правили... Скорись, юначе,
Дай факел чоловічої краси
Люди планеты.., без правды гола,
Истины тень и что ж:
Стирая с Земли города, сёла..,
Пролегла от края и до края
Наяву и в памяти, в грядущем.!
Родина моя, моя родная
Мать и счастье.., вечность в рае сущем.
Нет границ у птиц твоих, их песни
Усім я нехтував, вини мене;
Твої заслуги важко оцінити .
Є зради, у любові... все земне:
Готовий бути з іншими щомиті...
Чужих я часто плутаю в тобі,
Млость глибині століть, лози снага,
Хист мудрого кохання винороба
Вино! Як грає(?), - щастя в тім, жалоба.,
Це келих знає., пензлем від Дега...
Яка з глибин тобі, усім, прийдешнім
Утром даже теплее чем ночью,
Где зима., ей ли… — в тартарары.?
Дарит миру погоду сорочью:
Всем тепло., до цветочной поры.
Ночью белое золото глянцем,