Виктор Харламов
Зірки мене цікавлять не щодня,
Бо навіть звіздарем я не працюю.
Скромніше слова астроном. Як я,
Удачі, лиха шлях мав, щастя збрую.
Все ж істина жива для мене, є,
Захворів сніжок на грип
І не зміг сказати рип..,
Тільки хекав від застуди
Та розтанув майже всюди.
Нас в набитих трамваях штовхає,
Нас мотає, є клопіт один...
І метро нас раз по раз ковтає
Випускаючи з " рота ", як дим.
В гумі вулиць, є біле пурхання
Без права на свободу і любов,
Жорстокість лише у житті чекаю.
Віршоване життя цвіте ізнов,
Блиск в почуттях мінливих, сивий раю.
Твоїх турбот та пам'яті є хор -
Коли переживеш мене, той день
Що скнара смерть давно-давно обрала,
Мій прах... свою яскравість, знай, лишень,
У віршах не знайти... Старайся... Мало
В словах мистецтва мертвих почуттів,
Протекает река: Днепр., в его Величии:
Отражаются дни и века сто лет…
Есть сегодняшний день., странные обычаи.
Только завтра Днепра между «да» и «нет».
Городок, небольшой, был… — Самарь заметная,
Вновь избранный, за 20 с лишним, часа,
- Решился с строк суфлёра всем прочесть,
"Кто виноват? ! - Таджик с Зеленским, масса
- Бандеровцев страны спасавших месть.
Была ли месть и чья, не верят в горе
Десятки раз за сутки, по твоим,
Проспектам, улочкам пройду, проеду
И снова я веду с тобой беседу,
Мой Днепр - красавец... Всеми Ты, любим!
Твои мосты мой Днепр, что руки друга,
Годинники шанують час святий,
Занурюючи день у ніч... Фарбує...
"Фіалка вічності", бо сім"я в ній,
Як срібло пам"яті - навіки всує.
Є невблаганність навіть у небес:
Читая все стихи, в любое время,
Но не зимой, когда белеет чист,
Не замысел, а просто чистый лист,
Сложнее... Резвое снежинок племя
С кого начинается Родина?
— С того, кто вручил нам «Букварь»,
И с тех публикаций Погодина,
Что явно одобрил «Главарь»;
Нет, всё же, Она начинается
У памяти есть много струн звучащих,
Нетронутых забвения рекой.,
Как будто бы вчера лишь настоящих,
Сегодняшних., и облик… — не такой.