Виктор Харламов
С рожна какого, март в конце концов
Своей прохладой радует нежданно:
Днём… — солнце окаймляет зной… — дворцов,
А ночью воду в лёд… заводит., странно…
Цветут сады… — у абрикос аншлаг,
Слабкий мій голос, бо пишу ім'я
Твоє, що найпрекасніше у світі.
Хвалу складає олівець, бо я
Все ж не сягаю слова що в зеніті.
В чарівності щось незбагнене є
Природа очумела в сотый раз:
Морозцем выжгла розы, цвет рябины,
Деревьев голых, согнутые спины,
По рабски ждут в снегах любви экстаз.
Бесплодна ночь, а день ленив, что грусть;
Наивные и дерзкие причуды,
У человечества на службе на века...
Свой срок и почерк мастака, иуды...
Хранит любви душа, жнёт творчества рука.
Взгляни на прелести восторга лести,
"Ненавиджу!" - сказала ти мені,
Мені, що сум пізнав в палкій любові.
Це сказано було у метушні;
У милосердя... - є слова чудові.
Брехня, у мову лайку жваво клич,
Дивишся в очі ти боязко й ніжно,
Ніч нам дарує вогні.
Білі троянди - надію, хоч сніжно,
Нам обіцяють ві сні:
Щастя тобі і мені.
Що сонце.., у коханої душа
І погляд, і вуста все ж красивіші;
А білі груди.., їх краса - втіша,
Волосся юнки блиск - шанують вірші.
Троянд дамаських - колір ніжних щік,
«Джон Діри» ген за горизонт пливуть,
Залишивши зерна вагомі склади…
Повз елеватори в далеку путь,
Повз фронтові дороги, смерті вади…
Відлюдними стежками, крадькома
Рядки ті, що написані давно,
Так бажані, ще й у любові рідні...
Знайти слова, думки, та їх вино
Нам заважали й заважають злидні.
Слів яскравіше полум'я, бо в них,
Умом России Путин стал не вдруг:
За 20 лет у власти Право выжег...
И город каждый, даже сельский луг,
Сверг Конституции Скрижали книжек...
Фашизм Кремль проповедует всерьёз,
"И в веках будут жить двадцать восемь
Самых храбрых твоих сынов."
/Песня "Дорогая моя столица"/
У вранья 28 -м на грани,
Повторю, ще до розлуки,
Під любові щем,
Що любила я ці руки, владні… з сліз дощем.
Очі, за несамовиту
Вдачу всіх наяд.