![О скільки їх у цю безодню впало" /з М. Цвєтаєвої/]()
"Вже скільки впало їх у цю безодню, Що кличе крізь росу! Настане день, я зникну у Господню Глибин Землі красу.
Застигне все: у співах, сварках вголос, Що сяяло, рвалося. Очей зелених мрії, ніжний голос, Та золото волосся.
Життя, з солоним хлібом, знати треба, - В днях забуття мине. І буде все - як ніби -то, край неба, І не було мене!
Мінливою, як діти, в кожній міні, Недовго - злою,
Любила час, коли дрова в каміні, Стають золою.
Віолончель, і кавалькади в хащі, Дзвін Божий у селі ... - Мене, залишать вже напризволяще, В усій красі землі!
