Виктор Харламов
У світі все було раніше, все ж
Не процвітало, обдуривши розум.
Постійно в муках творчості живеш,
То ж помиляєшся, торуєш прозу...
По-друге: ти, не візьмеш вчасно... ту
На сердце и душе два года рана,
Пустив на самотёк страны дела...
Народ избрал и лоха и барана
В одном лице паяца ... Жизнь, была,
До выборов, что манна, но земная,
Течёт вода, быстро, чисто,
А куда не знает...
Между гор воды монисто
Кружит в сердца крае.
Мы, зайдём в хрустально тонкий
«Я думаю рифмой… На Небе кому-то так хочется. Пусть колет под сердцем, пусть небо —
дождём, не беда… Я знаю: иначе никто не услышит пророчество. Поэтому, да… я
вернусь… И, возможно, в стихах.» /Ариа Дмитриева/
"Арина Дмитриева
Очень милый текст, Виктор. А кто такой сказочник Ом?"
Репрессий Сталина познав немилость,
На Шпицбергене фуэте метели…
Она Богиней танца к нам явилась,
Чего, в СССР, так не хотели…
Блеск пластики, полёта мысли, тела,
Від випадку цвіте любов моя...
Її, забуту правом, я шаную:
Вона не примха ще й від "а" до "я",
Чи квіти, що сміття вдягали збрую.
Все ж ні, бо не така моя любов.
Пророцтва світу знають - є душа,
Моя душа сягає у прийдешнє.
Любов чекає кращого вірша...
Шанує вічне, рай в тобі, тутешнє.
Не знаючи наявного, не дбай...
До допомоги закликаю вірш
Де витончене диво Музи знаю -
Твій образ... емоційний завжди більш,
Бо зміцнює у слові узи раю.
Чи визнаю що тема вічна ця
В жизни этой мы ангельски ждём
Первоцветов вселенского чуда;
Хорошо быть весенним дождём
И всегда возникать ниоткуда.
Первый лист обозначит себя,
– Пчела погибнет жалом угостив,
а змеи все ж живут, живут тем паче,
чем чаще вводят свой аперитив.
Гори, гори, зоре моя ,
Любові найсвятішої ...
У мене ти єдина, іншої
Недоліком є - молодість, скажи...
Життя безпутне - теж важкий недолік.
Прекрасні юних кращі вояжі -
Чарівні, в час століть, та їх символік.
Багатий, бідний та краса уб'є
