Виктор Харламов
Они с рождения при нас,
Повелевают вмиг устами…
Они даны нам про запас,
Мы пересыщены словами…
Им правда ведома и ложь,
Відколи я тебе залишив, так,
Моїх очей не бачить щастя світу.
Що горе не біда - то знає всяк,
Шанує й радість днів простеньку свиту.
Для серця і розкритої душі
Молиться Богу неустанно учат,
Ведут к вершинам власти тех, кто глуп...
Войны кровавая бессмысленная туча,
Над Родиной моей, где враг не скуп.
Мне довелось пройти к зениту славы,
Не тебе палко я любив, люблю..,
Краси твоєї зайві обіцянки;
Люблю в тобі минуле я панянки ...
Цвіт, молодість загублену мою .
Дивлюся я на тебе в чарах сну,
Що відбувається зі мною,
Мій друг до мене ні ногою,
А ходять, в метушні мети,
Різноманітні, та не ті.
Клад отыскал голодного крота –
Не видел крот, что золото у рта!
Он, любящий червей, жуков, личинок От ценности не принял и пылинок.
Зачем богатство вместо глаз?! Слепой,
У лютому чорнила плачу...
Писати, лютий, вірш мастак,
Поки сльота ще має вдачу
Весні насниться щастя смак.
Тачанку ніч дає раптово,
Ты знаешь, что ты — человек?
Ты знаешь об этом, нет?
Улыбка, одна., — навек,
Для счастья или для бед,
Глаза твои — солнца свет.
Мій хлопчик, брешуть дзеркала і все:
Серп і годинник святості не мають...
Здобутки кращі несемо в есе,
Зі зморшками утраченого раю.
Володарює світ, бо не на крок
Не мудрено в Москве родиться,
Но Пушкиным !? Какая честь!
Ведь до сих пор его прочесть
Не могут! К слогу устремиться,
Всем, с возрастом не мудрено,
Судьба дарована ли нам:
Война с агрессором, сложна:
Гибридная всегда с рожна,
Кровавая., ведь Путин... - хам.
У граждан сей страны заботы:
Над сплячим містом місяць панує,
Гранітний берег.., шепоче хвиля.
Світанок спить, за зірками всує
Горить ще світло, мов час дозвілля.
Наснилась Ти, ж бо я чекав роками,
