Виктор Харламов
Возьми же все страдания в любви,
Которой раньше я пылал, пылаю...
По-настоящему любить смогли
Мы лишь сейчас, внимая аду - раю..
Тогда, мою любовь, мой милый друг,
Ти, деспотична, так - така вже є:
Принади, ще й жорстокість з половини...
По люблячому серцю помста б'є:
Коштовність, ти від щастя та провини.
Все вірно бачимо.., говорять все ж,
Бува, в хистких позиціях, хто знав,
Убозтво не дарує краща Муза;
Вустам в меду потрібна борозна
Меж змісту, чи ідея - шалу луза.
Як в дзеркалі душі любові раж.
Я житиму з упевненістю у тім
Що для любові вказівок не треба;
Обдуреному, можна буть святим
Не раптом, сам відчуєш поклик неба.
Твій образ тут, зі мною завжди - тінь,
Мы голодные, мы нищие, с Лениным в башке, с наганом в руке!"
/ поэма "Хорошо" В. В. Маяковский /
Дети клерков Кремля и артистов России,
Все в Америках, США и в Европе "влачат..."
Костирі вулиці немає в Межовій,
Можливо у Донецьку є, не знаю...
Він же письменник, ще й давно вже свій
У місті і селі він рідний. З краю
Копрів величних. З тих забутих днів,
Щоби ти, коханий мій, не забув мене,
Стану я калиною... Час нас не мине.
Стану гаєм в золоті, квіткою, так, враз,
Щоби ти, найкращий мій, в почуттях не згас.
Щоб у день й увечері ти нудьги знав шал,
Нет первых слов и с Богом даже
Мир междометий знал восторг;
Один - два звука в страсти раже,
Мелодий даровал всем Бог.
Оковы слова мысли чаще,
Як важко, але прагну до мети,
Рахую милі йду, мерщій в дорогу.
Який вантаж "зугарний" по життю
Несу що милі знаючи тривогу.
Вантаж позаду - краще б так завжди,
"Ненавиджу!" - сказала ти мені,
Мені, що сум пізнав в палкій любові.
Це сказано було у метушні;
У милосердя... - є слова чудові.
Брехня, у мову лайку жваво клич,
У безсоння є дві тисячи принад;
Умовляє стеля... - знати час зірок.
Подорослішати не зміг, слів водоспад,
Заважає, знаю що відстав та й не на крок.
Бо ж ця жінка неземна, позве, ось-ось,
Ложь в руки нож берёт, снаряды;
Берёт все души на учёт.
И вот уже все правды гады,
Не наши... наши... - правды плод.
Война берёт всех в ад и оптом,
