Валентина Красновид
Все довкола вересніє, потихеньку дощик сіє,
Красне літо догора́, вереснева йде пора.
Звереснів осінній вечір, холод падає на плечі,
Лист сухий в траву летить, під ногами шурхотить.
Зранку тихий вітерець розігнав хмаринку,
З Днем Народження вітаю дівчинку Іринку.
День сьогодні особливий, світлий та яскравий,
Посміхається до тебе сонечко ласкаво.
Ой ти, Вітре-вітеренько, то буйний то тихий!
Віджени від України це нестерпне лихо!
Ти ж як, вільний козаченько, повсюди гасаєш,
Та й про ворогів заклятих усе чисто знаєш!
Хто чув, як Літо галасує?
Воно щебече та бринить,
То верещить, то лементує,
І не вщухає ні на мить!
І делікатного естета,
Стало Літо у зеніті,
Зранку вікна всі відкриті.
А в обід - пекельний час,
Так глузує Літо з нас!
То у тім’ячко пече,
А то дощиком січе!
Ув Осені - свої причуди,
В яких таїться скрита суть.
Куди не глянь, бароко всюди,
Котре́, не просто осягнуть!
ЇЇ геральдика з гербами,
Хто згинув у бою кривавім,
Хто землю рідну боронив,
Той в пам’яті людської Слави,
Найвищі сходинки посів!
Цвинтар у виритих могилах,
Чим пахне Осінь? Во́гким падолистом,
Що землю вкрив барвистим ліжнико́м.
А легковажний вітер, як навмисно,
Перевертає його цілісним пластом!
Насінням перезрілим пахне Осінь,
Вже опа́в цвіт калини та липи,
Засиніла ожина в траві...
Стиглі ягідки, соком налиті,
В мою жменю стрибають самі!
Під листочком сховалась малинка,
Я Літо п’ю по краплі, по ковточку,
Смакую його терпкість, як вино.
Всміхаюсь кожній квіточці й листочку,
Які зів’януть скоро все-одно!
Бо, в світі, все проходить та минає,
Відкрива́ весняне Небо вже для сонця жалюзі,
Щоб на Землю просочились полум’яні вітражі.
Потік сонця з Неба ллється й хвилями перетіка,
Й мерехтить у піднебессі перламутрова крупа.
Розповзлось шатро небесне без кінця та краю,
Липень вправно та зухвало стоголо́сий взяв акорд,
Грозові дощі та спека небувалий б"ють рекорд!
Аж до дна вода прогрілась у озерах та річка́х,
Смажить він нещадно спини людям всім, що просто жах!
