Татьяна Юзленко
Вечірній присмерк, наче морок опустився,
Замовкли птахи до ранкової зорі,
Мелодія чудна полилася із флейти
Це музикант творить свої пісні.
Чудові звуки линуть із віконця,
Медами розійшлися по землі,
Повіяв вітер по діброві,
Сніжинки з неба вже летять,
І ми чекаємо сьогодні
Чарівних новорічних свят.
Ми сподіваємось на чудо,
Завирував над містом листопад -
Це за вікном вже розгулялась осінь.
І за собою кличе стежка в сад,
Там світить крізь гілля небесна просинь.
І так затишно, тепло на душі,
Ніч прийшла, лягли всі спатки,
Місяць світить за вікном,
Малюки Оленка й Петрик
Заколисані добром.
Ніжні очки, ніжні щічки,
Перший слід осені
Літо спекотливе швидко відгуло,
Вересень шовковий заглянув в вікно.
Бархатом тендітно він на плечі ліг
Листячко берізки облітає з віт.
Вітерець грайливо чеше пасма лип,
А в Дубосарах знов ідуть дощі,-
Полощуть вітам золотаві коси.
Течуть потоки брудної води,
Нагадуючи нам про нову осінь.
Похмуре небо... Хмари в нім снують,
Скидаючи на місто буйні роси,
Минає день за днем, збігають роки.
Земля навколо сонця маячить,
І молодість моя відходить в осінь
А хочеться іще душі пожить.
Згорнулись крила, на яких літала
І на чолі з'явилась сивина,
Цвітом променистих вишень
Привітала нас земля
Ароматами терпкими
Лине у вікно весна
Все навколо зеленіє,
Квіти вийшли з-під землі
Седые туманы леса обвивают,
Осень шагает по нашей земле,
Птицы на юг уж давно улетают,
Тихо исчезнут в белеющей мгле.
Шепотом нежным нас роща встречает,
Тихо листочки на землю летят.
Зима взяла мене в свої обійми,
Заколисали віхоли, немов мале дитя.
Вуаллю з інію, мереживом,
Вся постать загорнулась в забуття.
Поклавши голову на плечі заметілям,
Жінка у вікні
Ввечері стояла,
Із спітнілих шибок
Пелену знімала.
За вікном сніжинки
Зимовий ранок надійшов –
Земля відкрила очі.
На небо сонечко зійшло,
Промінням всіх лоскоче.
Морозець грає на щоках
Завзято і весело.
