Нік Лактіонов
птахів зʼїли хмари зголоднілі,
небо червоніє — червень взвиє
це не справедливо, небо ж синє?
сила в правді? проте сила — сива
земля воду не прийма, то бува
який сенс у тому є, що є я?
Я есть то, что Земля породила
и в земле той сырой я умру,
из костей моих сделают мыло,
ну а хотелось бы,
чтоб уху.
Путівець вужчає серед могил,
Люди лежать на ньому мов килим.
Біля берез вже дуб проростає,
Будучи символом миру й сили.
Ромашка являє клятий бур'ян,
По рукам ходили мёртвые люди,
По головам же топтались живые.
Я принесу тебе лицо на блюде —
Лицо, путающее сорта пыли.
На горлі грубо розпласталось завтра —
пінився опік; пінилось море;
на правій — годинник, у лівій — Кафка,
мій Грегор егрегором зморений.
Ніж більше не стирчить з грудей як прапор,
трамвай везе
у вухах штучні хвилі
за триптихом — луна
трамвай верзе
і люди наче в піні
моїх думок. вона
Град залишив вибоїни в небесному склепінні,
суша розтала під дощем, коли пішов на ви,
черевом спливли риби в пʼятиповерховій піні —
юха смачна, на вухах локшина, зима й злидні.
Посуха: фосилїї-спогади створили сад дзен,
мляві руки розкуті реями
шипр відплясує голосно
шифри кружляють вороном:
до ре мі фа соль ля сі до ре мі
11.06.23
Сгорая щепками укутаюсь пространством.
И мысли упадут слюною на подушку.
Она возьмёт в себя и превратится в лужу.
А та стеклом мне отражает будущее.
06.04.21.
Preludium:
Вы помните,
конечно, вы всё помните,
как я посматривал
заворожённым взором.
И мне казаться начало:
я пью кофе глотками нервными
и неровными, и неправильными,
темна гуща, порочна, скверная,
дурно пахнущая, обезглавлена
я стою как дурак на паперти,
Моё лицо — наружная ксива,
у вас на лицах грустная мина.
Люди сухие, даже смотреть противно.
Сухое вино мне! *Для аперитива*.
07.12.20.
