Нік Лактіонов
Сгорая щепками укутаюсь пространством.
И мысли упадут слюною на подушку.
Она возьмёт в себя и превратится в лужу.
А та стеклом мне отражает будущее.
06.04.21.
Лелеют близ буржуек бляди
Свои пожитки: жуйки, сижки;
Не вывезти как не крути ж ты
Халусья, что поблиз Зарядья.
Катать по миру «Б-г российский»,
Путівець вужчає серед могил,
Люди лежать на ньому мов килим.
Біля берез вже дуб проростає,
Будучи символом миру й сили.
Ромашка являє клятий бур'ян,
Ніч за вікном сумує чорно,
очі її запрошують в гості.
Відкриті двері вдома й хором,
вона слідує ламати кості.
Терпко тисне грудну клітину —
сукуб та мара грають у шахи.
В воздухе
взрывы циклами
разрывали небо на части.
Летели вниз запчасти,
как голова казнённого с плахи.
Надеваю как фрак свою тень:
Бельмо на светском глазу.
К народу чиричу по фене,
Перья макая в мазут.
13.02.22.
гулкая дрожь дико прошлась
в переулке захваченном снегом
как скрипящая дверь — душа
прогнила под остатками неба
начат был безликий пожар
Сяйво чорніє блакитне,
вороном кружить навколо,
люди одяглись у квіти —
ними утворюють поле.
Зорі танцюють під пісні,
Одеса чекає обіймами
одягнувшись в голки з троянди
Україна вкрилась полями,
ранені вічними війнами.
30.08.23
Спасать других или спасаться самому?
Кидаю людям круг, при этом сам тону.
Прошу помощи у Б-га, взываю Сатану.
Но этим я мешаю сам себе и сам тому.
Я шёл всю жизнь только на свет — попал во тьму.
П‘ю червоне у підвалі, темно й сухо,
меркне музика, що заграва над вухом,
чавкають люди, б‘ється посуд, у грудях
б‘ється серце. Сигарети покуримо?
Кухня, виникають із грудня спогади,
трамвай везе
у вухах штучні хвилі
за триптихом — луна
трамвай верзе
і люди наче в піні
моїх думок. вона
