Steev Kurts
Мій любий край , обвуглена Гомора
Мій Авалон – розгромлений Содом
Куди тепер вертатися додому ?
Й в життєву бурю де шукать покров ?!
Де на нічліг проситися блудниці
На Кавказьких горах , що не мають краю
стогне , кричить Прометей ,
за що він старждає ?
дужеє тіло до гори прикуте ,
на розтерзання дощам , завірюхам .
на розтерзання орлу гірському ,
Господні пси eпохи постмодeрну,
Долоня ввeрх -цe крила чи протeст ?
Наслідники жалю ,гeльмінти сeрця ,
А люди після вас , чи іім ви подаштe ?
Ви судитe , ви гонитe -кати !
Мости згорають у мовчанні ,
Не в відстані чи в плині літ
Падуть у мул забуті й незгаданні
На харч неуважливих риб
Як ще річки, не висохли ?- не втямки
Давай заграй , хоч в барі зовсім пусто
всі розійшлись , лишились ти і я
неон поволі в залі тускне
а за вікном сірієтсья зоря
заграй , бо це в останнє чую
Пустіть її - вона спішить:
на зустріч , що давно минула .
Століття тому , чи лиш рік
вона , безсовісно – забула
Можливо… або ж не прийшла
Ти спрагла знов моя Пальміро
Твої піски знов моляться на дощ ,
Ще дивом твоє серце не згоріло ,
Не вмерло в сяйві вбогому зірок .
Я повернусь до тебе на весні
Мені тебе обіцяли ….
Твою руку і твою любов
Однак , я не знав , що Монтекі
Першим в серце , у твоє ввійшов
Я не знав , що його ти бажала
"Гляди .Ведуть..." - лунає в спину
і " Не дивись" - повчають матері ,
то єретик , йде на свою кончину
під церковних дзвонів піснеспів .
Сутулий.Сивий. Без зубів ,
Про що слова , коли вони мовчать ?
про що кричать , коли ніхто не чує ,
обривки фраз ,упалих в небуття
на охололій й потемнілійй кухні .
Засіли скраю - над горням
Вогні хатів над тьмою поля
Трeмтять в зимових міражах ,
Ііх би потримать у долонях ,
Чучуть набратися тeпла .
Ііх пригорнути би до сeрця ,
Пірям сніжило в осінніх садах ,
Що згубили в лету сизі гуси
В ці вічні тумани не прийде зима
Згниють на вітках спілі груші
Пірям сніжило в осінніх садах,