vasylenko .ko
Ти -нестабільна просторова одиниця,
Твоє ім'я звучить в радку питань.
Ти- хаотичне втілення бажань.
Я хочу і готова обпектися.
Крізь сумнів ти нічого не збагнеш,
Блюз більше, ніж здається,
Це не просте мистецтво.
Він- такти мого серця
І зрілі ритми сексу.
Він в ґратці скалки льоду,
Ось мій білий килим-
Чисте моє сумління.
Просто його не відмиєш,
Сильно таки забруднився.
Берци, сандалі, туфлі
Мы так молоды, неуловимы,
Неугомонны и неутомимы,
Ведомы лишь лучшими чувствами,
Своей хрупкой и светлой мудростью.
Ни сна, ни стыда не зная,
Никогда, ни за что не скрываем
Слишком много дыма в облаках,
Слишком много мыслей в голове.
Обо всем. О всем и о тебе.
Словно по привычке, просто так.
Я на две минуты отошла.
Спи міцно, моя тривого,
Відчуй, як тебе цілую
І знай, я цього потребую.
І більше нічого такого…
...Такого чужого й ворожого,
Такого холодного й гострого,
Ти -той "він", який до нестями любив мої ноги і не любив мене...
Ти- той "він", чиї сльози я буквально пила зі щік ...
Ти- той "він", хто завжди чіпав мене за живе...
Ти- той "він", хто буквально мене не чіпав, бо не смів...
(Верлібр)
Дорогий мій ,мій милий друже,
Я втоплюся в найближчім болоті,
Бо, зізнатись, страшенно боюся
Потонути у вдячних обіймах,
Які з тріском двомісно порвуться,
Як і кожне заключене коло,
Подъем, рабочий класс, твой час настал!
Подставь больные плечи ближе к солнцу!
Воняет издевательски каштан,
Наверное, поэтому он конский…
Из мельхиоровой посуды пейся, чай!
Я в шаге от жизни, где лучше родиться слепой.
Я, честно, не знаю, что значит какой-то "покой".
Я встать соглашаюсь, свой день начинаю порой
С надеждой увидеть твоё, столь родное, лицо.
Я ледви чутно пальцями торкнусь
Твого недозруйнованого світу.
І навіть, якщо сильно захотіти,
Я тут на зовсім трохи обживусь.
Розставлю квіти, книги і свічки.
Пилюка ,що збералась тут роками,
О славься, Велес, славен будь!
Печать из белого металла
Я верно годы не снимала,
Она вросла когтями в грудь.
Так дай мне силы, дивный знак!