Олена Красьоха
Я — осінь, яка чекає зустрічі з зимою,
Та у мені живе ще літо з бурхливою весною.
Хоч і багато вже прожито, та ще не пережито,
І мудрості не випито, а лиш надпито.
Ще хочеться багато так сказати,
На баржу навантажу всі болі і печалі –
І потягну по морю від берега подалі.
В глибини скину їх і швом тугим зашию.
Я знаю: лиш водою страждання я розмию.
Я попрошу у вітру нагнати чорні хмари,
Я пірну у весну, як риба у воду,
Я нап’юся її, щоб покращити вроду.
Я у птахів навчуся співати пісень,
Я струмочком грайливим розпочну новий день.
Затанцюю промінчиком сонячним я,
Впала з неба крихта дива, -
Й Горобчиха вже щаслива.
Дні і ночі все не спить,
Щось під носик цвіріньчить.
Справа в тім, що у дворі,
Я так чекаю, принца ще на білому коні,
Й вогню любові є багато у мені.
Душа моя розшита в квіти польові,
Це поле ніжності цвіте в мені.
В вікно заглянула глибока й темна ніч,
А кіт Василь уже давно заліз на піч.
І снилися йому руді й великі миші...
А дощ все барабанив по сусідній криші.
Маленький м'ячик закотився у куток,
Я Богу дякую - за подорож у Всесвіті із Вами!
Де ми обнявшись, накупались у теплі, яке живе в домівці тата й мами.
Де ранки я пила і смакувала із гірчинкою ще дні,
Де сни були спокійні й чарівні.
І зрозуміла я – найбільше щастя – це коли у тебе є родина,
Ти у кожній порі, що народжує рік,
Ти не мій, та Твій щастя дарунок зі мною навік.
Після Тебе в душі моїй яблуні цвіт,
Ти мій ранок з росою, де не був жоден слід.
Навесні Ти веселий і жвавий струмок,
В мені, здається, Всесвіт жити оселився,
Чи може Він і був, а лише пробудився?
Я стала розуміти про що співають птахи і шепочуть квіти,
І смакувати радістю, що випромінюють лиш діти.
Я стала пити музику і нею похмелятись,
Мамо, мила, рідна Мамо,
Як чекаю я хвилини знов,
Щоб відчути Мамо, як в дитинстві,
Вашу ласку, ніжність і любов.
Здається виросла уже,
До нас приходить мудрість лиш з роками,
Коли життя дорога вже коротка в мами.
Коли втрачаємо ми найріднішого у світі тата,
І припадає до землі уже батьківська хата.
І неможливо збудувати новий дім,
Ти у моє життя прийшов як перший сніг,
І викликав захоплення, що виникає у дітей усіх.
Мене заполонила твоя і свіжість, й чистота,
Хоч господинею на святі була ще осінь золота.
На жаль, коротким диво - щастя це було,