Юлія Оліяр
боже, якби ти вмів говорити…
якби розуміла я твою мову
якби…
то б і я з тобою заговорила
бо вся ця краса що сьогодні для мене
то твої слова
шлях до себе
в піснях
у вишневих садах
у Шевченка словах
в журливих сльозах
шлях до себе це шлях
В очах лише майбутнє, ах, майбутнє!
Вершини, гори золоті і сад,
в якому розкидає барви многокутні
всіх спогадів минулих результат.
Липневий цвіт знайомих днів прощання,
серпневі зливи відголоску слів.
Нам намагаються всі помогти,
цілим світом йдемо до мети,
тому нам статус дає «Кандидата»
рідна Европа щедра й багата.
Створює плани цікаві, незвичні,
доволі значні і такі… екзотичні.
Ти у мені так гірко відболіла
і восени осипалась дощем.
Розбила листя, щастя розгромила:
залишилися ненависть і щем.
І день, і ніч,
і пліч-о-пліч,
попереду день ніч наздоганяє
чіпляється за хвіст
летить
то мить
світанок сон полохає зриває
будує з сонця міст
стоять передо мною ліс і повінь
із повені десь виринає час
про нас говорить
кпить
про нас
для нас
Витончено точно ціль ясніє
і шлях збиває з точности завжди.
Буває бідний з бідности бідніє,
так і не побувавши у мети.
Гарматний постріл. Біль, безкрай,
безодня. В безодні инший світ.
розрадилася
напівмертва вдихнула спокій
сліз нестало
нестало й в мені життя
в ці години поети стають одинокі
і у них вже відсутнє власне серцебиття
Україна наша повниться
наливається сльозами
бережи матір нас Богородице
наша віра будь із нами
українська земля повниться
кров’ю нашою нашим болем
мова основа
в основі всього мова
слово до слова
сітка казкова
світить словами сонце над садами
співає соловей пісні устами
пам’ятай і не дай комусь знову забути
від повтору страшного дітей вбережи
щоби сад не бомбили диявольські брути
яким не відбути ніколи спокути
всі cили у спогади наші вложи