Надія Ковалюк
Ще пам’ять минулі обрАзи колише,
та я не шукаю вбиваючих слів –
вони найколючіші і найстрашніші,
коли вимовляє їх той, хто любив.
Я знаю слова – смертоноснії стріли,
що замість мішеней влучають в серця,
злітають із вуст, обпікаючи тіло,
Ти пам’ятаєш той далекий час,
Коли цвіли ромашки білі-білі?
Така любов буває тільки раз.
І ми були-замріяно-щасливі.
Від ніжності-всміхались береги…
А дотики-мурашками по шкірі…
І губи твої-рідними були.
Кленове листя падало до ніг,
Ховаючи самотність сірих вулиць.
На перехресті пройдених доріг
Раптово наші долі розминулись…
Води багато витече з річок-
І випадково я тебе зустріну.
Багато з неба упаде зірок-
Я так хочу забути тебе,
Бо здається, що далі – вже прірва.
Відчуваю, що годі уже,
Але пам’ять – така непокірна.
Надто важко тепер підвестись,
(Я фатально спіткнулась об тебе).
Наче зірці, що падає ниць –
Не займай мою душу…не треба,
Я не вбита тобою…жива.
Знаєш,я,на відміну від тебе-
Не кидаю на вітер слова.
Але,врешті,кому яке діло,
Що не справдив найбільшу із мрій?
Я дарую тобі своє тіло,
Я повернусь…ти чуєш…повернусь!
Весняними квітучими садами.
Коли дощами досхочу нап”юсь,
Разом із перелітними птахами.
Зів”ють лелеки гнізда на дахах,
І роси будуть марити світанком.
Коли запахнуть яблуні в садах,
А правду між людьми – загнали в “кому”.
Якщо занадто чесний – ти вже “лох”.
Тому ми і не віримо нікому,
Бо праведним буває тільки Бог.
автор:
Душа моя! Відкрийся і скажи:
чому всі карти сплутались в колоді?
Кудись поділись всі мої тузи…
А злодій час гуляє на свободі,
безжально забираючи роки.
Де взяти стільки мудрості і сил?
Черпнути з неба те велике вміння:
Питаєш, чи сумую за тобою?
Скажу, що ні, та це така брехня…
Без тебе почуваюсь сиротою
в цім світі – де б і з ким я не була.
Все, як раніше – я завждИ весела,
сама для себе прокладаю шлях,
розгладжую нерівності життєві,-
Я знов торкаюсь твого тіла,наче вперше.
Хоч знаю, що востаннє…і нехай.
Я заціловую тебе, на мить завмерши,
Наповнюю жагою через край.
Вуста вустами затуляю на пів-слові.
Я знаю,це закінчиться…нехай…
І моє тіло із твоїм в шаленій змові.
Все частіше із серця летять
ВІрші,
І чорніші воронячих крил
Ночі,
А самотність чуттєві листи
Пише
І здається, у нас вже один
Почерк…
Я – причина нестримних фантазій,
Джерело твоїх райдужних снів.
Я – червона троянда у вазі,
Прикрашаю святковий твій стіл.
Я – твоя попелюшка у казці,
Я – зоря,що упала до ніг.
Наче карта червової масті –
