Теді Ем
Кожне слово твоє – пилинка
на великому перському килимі.
Між ворсою думки-невидимки
заховались від мене, та мрію я:
ось візьму велику дубину
і пройдуся добряче по килиму.
Є на лавці вільне місце.
Пропонує лавка сісти.
Та мороз зробив, що зміг –
не сів жоден чоловік.
Грудень лавці допоміг –
посадив на лавку сніг.
Іде невпинно за водою час,
і змінюють локацію амури.
З дерев старих,
які вже без прикрас,
митець незримий
створює скульптури.
Наче було тихо,
та здригнулись віти,
застрибали тіні на стіні.
Вітерець весняний
зовсім неслухняно
ухопив фіранку у вікні.
Скажені пси завили у росії
від радості,
що «Охматдит» бомбили,
що руйнували житлові квартали
у давньоруських українських міст.
пахне бузок
хоч би разок
перестрибнути в літо
разом з оцим
ніжним п’янким
таким чудовим цвітом
У Вербну неділю
бажаю вам миру,
хай радість весняно
в душі розцвіта
в надії, що скоро
закінчиться горе,
Хто пам’ятає щастя дитинства? –
кишені, набиті гладкими каштанами,
а із вікна на вечерю гукає
найкрасивіша у світі мама.
М’ячі і велики, ігри до ночі
в дворах, де все знайоме напрочуд.
У нашому житті
мільони сходинок –
крокуємо то вгору, то згори.
І хоч би і траплялись
перешкоди нам,
ти все одно
Нехай твій дім – сирий підвал,
і з’їсти можна – що Бог дав,
і стовпчик градусника впав,
бо закінчилось літо –
це не кінець і не фінал.
Хоч хто би як не діставав,
У плакучого поета
для наповнення сюжета
плаче скрипка, плаче дощ,
плаче свічка, плаче борщ,
що втікає із каструлі
(плаче, може, від цибулі?),
квартали міста
столичні квартали
будинки – брами – фасади – мурали
нові мурали
війною написані
на них увічнені
