Теді Ем
Справжня поезія – це правда і краса:
краса землі, душі, думок, природи, –
ще мудрість, простота і чистота,
і те, за що не треба нагороди.
24.11.2024 р.
Розрізав яблуко, а там – черв’як,
а груша просто погнила,
хоч зовні ціла.
Отак і в ліриці –
не розбереш ніяк:
де глина, де полова, де будяк
Не існує в природі постійності.
Є хороше, та знайдеться краще.
Та ніщо, при усій мінливості,
не залишиться напризволяще.
Знову осінь.
Це зовсім не сумно –
Буває так, що на папері
кохання ніжне розквіта.
І для коханої лілеї
Таймс Нью Романом штук до ста
поет сердечно надрукує,
а ще присвятить цілий том
Кладовище хрестами
вишиває війна.
І дорогу до брами,
де надії нема,
не вкриває травою
розіп’ята весна.
Природа свинства може бути різна,
але природна – тільки для свиней.
Коли у твій садок свиня залізла –
то свинство не свиняче, а людей.
17.11.2024 р.
Там кохання рапсодії
глядачам тішать слух.
Ті нехитрі мелодії...
І свинарка й пастух
у пориві стаханівським
дбають, хто про свиней,
Падав з неба вільно
і стікав повільно
по вікну прозорому
в теплий день весни,
наповнював калюжі,
Знову спека,
літня спека.
Скоро всохнуть і парсеки.
Колір жовтий – досхочу,
бо давно нема дощу.
В двадцять першому столітті
жінку вбили
не за злочин –
за любов до України,
що плекала мову що є сили,
боронила спадщину віків.
Тече Дніпро, і качечки пливуть.
Нема ще сонця, зелені і квітів.
А вітер стих. Задумався, мабуть.
Життя – це рух
і привід, щоб радіти.
Писати про акації – банально,
але сьогодні, чисто візуально,
досліджував я дерево під домом,
яке було усе у білих гронах,
заввишки із багатоповерхівку,
й затінювало яблуню і сливку.
