Юрій Дубинський
Шепіт дощу надвечір,
Теплим горить ліхтар,
Сніг починає втечу,
Сон виринає з хмар.
Сон, у якому вітер
Хрестом крізь сітку сяє місяць.
Перед очима сцена... і червона стрічка.
Чому так блимає освітлення, щось майоріє...
Не знаю в голові чи зовні прихопило.
Спокійно, рівно - знову постріл,
І все одно закриті очі чи відкриті -
Неможливість зникає у прірві...
Затремтіла гітарна струна.
Закриваються очі і вірно
Відчуваєш, як гине зима.
Як ховається сніг у тумані,
Подивись на могутнє небо,
На безмежну його блакить
Та відчуй, що нема для тебе
Більш важливої ніж ця мить.
Всі уявлення про суспільство,
Велетні-тіні повзуть по стіні,
Вперто й нахабно штовхаючи стелю.
Слово промовисте, лагідне: «ні»
З водами темними ллється з-під дверей.
Сонце задимлене сховане в млі,
