Юрій Дубинський
Ковтаючи свіже нічне повітря,
висунувшись якомога далі з вікна,
потрапляєш у магічну пастку місячного погляду,
який наскрізь пронизує тебе, примушуючи знайти
потрібні образи і слова для вірша...
А далі починається черговий сон, новий сон.
Я побачив тебе сьогодні
І миттєво розтануло "я",
Поглинулась твоя самотність -
Руйнуванню піддалась моя.
Враз ніжніше засяяв місяць,
* * *
Занурилось в серце зневоднення
І пахощі сивих троянд...
Тьмяніючі спалахи розуму
Засвідчують – не варіант.
Шепіт дощу надвечір,
Теплим горить ліхтар,
Сніг починає втечу,
Сон виринає з хмар.
Сон, у якому вітер
Хрестом крізь сітку сяє місяць.
Перед очима сцена... і червона стрічка.
Чому так блимає освітлення, щось майоріє...
Не знаю в голові чи зовні прихопило.
Спокійно, рівно - знову постріл,
І все одно закриті очі чи відкриті -