Oleksander Dowbak
В проймах Ельсінору у Гамлета в кімнаті на каміні
Біліє череп Йорика. Ніякої штучної заміни.
Він там для прикраси і розвитку дрібної моторики.
А офіційно, це підтвердять і правники, і історики
- то стара традиція у нашій ґміні
шанування померлих. Очниці - кролячі нори,
Не сповнюють бажання, а залишають глибокі вирви
По собі падаючі зірки.
І ми замислюємось: хто з блаженного небуття нас вирвав
І втілив у шляхетні безхатченки-сірки?
Нам видавалось, що життя було тихим і мирним,
А виявилось, що наскрізь пронизують дірки
Замість плекання мрій десь на вільнім просторі,
Ми втрапили своїм драккаром у крижаний затор,
В цім згаюємо дні, а не в бурхливому морі,
Останній патрон обачливо загнали в затвор.
Нам перепала зимівля серед пустки, де небеса прозорі,
Та земля не райський куток, не місце повних комор.
Ми тратимо ночі в безсонні на старості літ -
і це не примхи старечі, не звички, не вік.
Не одержимість. Хоча, чому б ні?
Ми - на сторожі, ми все ще на війні,
Що триває незримо.
Попри зливи і грози ми ще при пам’яті та здоровім глузді.
Письменники і поети живуть ще й понині
На просторах Лемурії і Гондвани,
Ще досліджують там незвідані місця…
І нові горизонти. Нові стани.
Старі шафи і скрині,
Лептопи, кава, м’які дивани,
В пошуках омріяної волі
все по тих же розбовтаних коліях
Возом, ледве-ледве поволі,
Світ тягнеться за старими волами
Сіро-чорного кольору
Де-не-де світлі плями,
**
На старість ми самі собі екзорцисти,
такі собі Черевомовці правди;
наші наміри (хтось не вірить, а мав би) -
праведні і чисті
як щойно з моря на пляжі нудисти,
Завчасна осінь,
а за нею запізніла весна…
який ще є спосіб
завдати нам болю? У снах
ми всі драконоборці,
лицарі без страху і дóкору,
З сексу і кави
почався ранок. А з ранку почалась зима.
Пізніше розбіглись по щоденним справам.
Сам, і Сама.
Пам’ятай: має перевагу перешкода справа,
Не ведись на обман!
Ми шила, що випали врешті з торбин,
А зовсім не плоди молодих породіль.
І, проминувши десятки вершин і долин,
В якусь з п’ятниць чи неділь
Натрапили на те, що досі перебувало в імлі.
Те, що й досі ще триває, а, може, вже й ні.
Обрані найманими матадорами
В пошуках мінотаврів та їх рогів коштовних
за накопичені зборами
людські кровні,
в лабіринтах, не за оборами,
Ми мандруємо темними коридорами.
Долі обранцями
не народжуються, ними стають.
Їх мрії – це всі їх пожитки.
Покличуть багатьох, та мало оберуть.
Спочатку запишуть новобранцями
Голять, форму дають
