Сергій Гайдак
Стою, під небом, на дощу
Стою, і тіло промокає
Стою, й не знаю чи прощу
Стою, й не знаю, що спіткає
Стою, і голос вже пропав
Стою, і ноги підвернулись
Затьмарений фіктивним почуттям
Тебе кохав, - собі не признавався
Якби я знав, що час провів не там
То ще тоді тебе, я б добивався
Мина весна, приходить літо
І треба нам косити жито
Минає літо треба жити
Коли закінчать всі тужити
Ти знаєш, я боюсь казати
Як коле в серці і душі
Я можу ніч лежать, не спати
Писать тобі свої вірші
Ти знаєш, страшно в світі жити
Прошепочу на вушко колискову
І поцілую ніжно перед сном
Щоб не крутилась мила в ліжку знову
Я буду поряд, пригорну крилом
У сні прийду морським прибоєм
Лише один єдиний раз
Людина слову довіряє
Але завжди приходиться час
Довіру з розумом втрачає
Слова: люблю, дружу, тужу
Вже обезцінились, як гроші
Приснився милий, ніжний сон
Кохана поряд, біля мене
Ми знову разом - унісон
Все досить щире, все шалене
Ми разом з нею цілу ніч
Моя дівчина ніколи не заплаче
Бо є опора, поряд буду я
І не важливо в неї гуччі чи версаче
За її посмішку готовий висушить моря
Мою маленьку буду солодко кохати
Я так сумую за тобою
Моє маленьке котеня
Без тебе я не є собою
Без тебе я як немовля
Я кожну мить живу жагою
Не залікує подорожник серця рани
І не латає шрами взимку теплий чай
Не зацвітуть на холоді в саду тюльпани
Та все ж ми вірим в казку зазвичай
Не процідити через біль душевні муки
У грудях серце зупинилось
І голос більше не звучить
Він як маля в кутку забилось
Бо так болить, не може жить
У стінах більш ніхто не гріє
Зустріну квітень, душу простелю
Пройду три кроки, в очі подивлюся
Скажу, як хочу жити - солов’ю
А ранком з ним у сонці розчинюся
Я подихом впіймаю запах трав