Софія Афанасьєва
Проблема.
проблема.
пробел.
поставили крапку
Нам ніколи не вистачить часу.
То ж хапай своє "зараз". Біжи.
Не дивись на вогні уздовж траси
І людей ні про що не проси.
Нам ніколи не вистачить світла,
ти вижатий і згнивший шмат цитрону
і я ненавиджу твої глухі рядки
твої тупі та зрозумілі забубони
так примітивні, так уже бридкі
Втрачено сенс! Та це не погано
Кордон відкрито, всім можна пройти
Я пам'ятаю лірику, романи,
Що написали люди в самоті
Я пам'ятаю вірші вбитого поета,
А мені б зупинити цей внутрішній монолог.
Залишитись у моря, хвилям віддати страхи.
Якщо розглядати змістовність цього життя
То всі ми у ньому, відверто, просто невдахи.
Про беззмістовність казати ще більш беззмістовно,
Спростовано, знищено, бридкий кон'як.
Стоїть смітник серед витворів.
Цей світ закрутив з тебе косяк,
А ти візьми - сам його викури.
Шукати себе серед пляшок пустих,
Наполовину пусте твоє серце
Б'ється, аби зупинити моє.
Музика грає, мені не вдається
Бачити правду, якой вона є.
Біля ріки у одному жакеті.
Для кого варто писати вірші?
Нема конкретних, лише умовні.
Та чи умовні конкретних гірше..
Такі бентежні, непослідовні.
Цей паттерн мертвий. Та чи воскресне?