Софія Афанасьєва
Дуже багато розмов,
Але мала доля сенсу.
Що вам дадуть почуття,
Якщо ви забули про серце?
07:52
переміни зі швидкістю світла
і я зовсім тебе не знаю
тінь минулого ледве помітна
що незмінно - візьму, поміняю
А мені б зупинити цей внутрішній монолог.
Залишитись у моря, хвилям віддати страхи.
Якщо розглядати змістовність цього життя
То всі ми у ньому, відверто, просто невдахи.
Про беззмістовність казати ще більш беззмістовно,
А мастер слова ненавидит тексты
И это его личностная драма
Заснуть в лесу. Покинувший окрестность
Зализывает городскую травму
Трамвайный путь почти расквасил руки
У меня есть слова паразиты
И одно из них слово - Я.
Сколько дней были мною зарыты
Сколько дней прошли без меня
Сколько было зашито дырок
самотній плющ на підвіконні
тобі розкаже, що таке зрада
коли сама природа-матір
тобі не рада
14:10
Вилікувати застуду невиліковну.
Віддати усі плащі, щоб не намочило.
Я тебе сама вибрала, сама полюбила.
Сама тепер
Вивчатиму нову площину.
Твой холод такой отвратительно вязкий
И я задыхаюсь от влажности стен
Я будто босая бегу по Небраске
По стенам из горьких, непрочных систем
Тишина тех пространств меня манит безжально,
Ти на смак - паперовий скотч
Я тобою заклею всі стіни.
Так, в мені не лишилось людини,
Не залишу і тебе в собі.
Твой путь палача и мой путь поэта:
Видеть прекрасное и в адских муках
Все говорить, говорить до рассвета
Но убегать в волны трезвых испугов
Убегали. Добегались. Ноги истёрлись.
Я не хочу
Снова, на те же грабли
Чувствовать, говорить
Чтобы вновь силы иссякли
Цей вовк зголоднів, він хоче твоєї плоті.
Цілуй йому лапи, віддай своє серце і кров.
Цей вовк зголоднів. Ми самотні на ешафоті.
І тут не важливо, в котрій ти був із церков.
Думки - плацебо, виснажують душу роками,
