Максим Марков
Там, де зорі сяють яскравіше,
і навколо чистий горизонт.
Там і серце б‘ється повільніше,
у душі відновлюєш ремонт.
Я ревную тебе жахливо,
я від гніву згораю і плавлюсь.
Обіймаю тебе так хтиво,
а на відстані вже розсипаюсь.
І від того, що сам хвилююсь,
Простягну тобі руку - тримайся,
простягну пістолета - стріляй.
Поки поруч стою, не лякайся,
ти цим світом прекрасним гуляй.
Простянгу тобі лезо - так ріж,
Слова на смак, як цукор,
та гострі, ніби лезо.
Їх неможливо слухати,
і думати тверезо.
Слова чужі солодкі,
Я сміюся собі без причини,
та співаю мінорнії ноти.
І люблю лиш горючі рідини,
запах трав і зелені банкноти.
На годиннику знову нулі,
Скажи..
Навіщо тобі ангельські крила?
Розмова через храму вітражі,
їх розправляєш нібито вітрила,
ми в задзеркаллі ніби міражі.
Хочу с тобой погрустить,
разделить и печаль и горе.
Через пальцы слезу пропустить,
побывать в искалеченном взоре.
Желал бы облегчить те боли,
Останній рік у рідних стінах,
і далі вже не школярі.
А випускний, мов по годинах,
чекатиме на нас в цьому дворі.
Останній вальс, і сміх і сльози,
А я досі ще вас двох не забув,
серед неба ви цілі сузір'я.
Я сам винен, що довго так бовдуром був,
і вже вирвав усе своє пір'я.
Як ви там, я не знаючи, вірю у те,
Я убив би тебе,
прострелив твою голову,
закопав би в саду,
і забув хто ти є.
Жалюгідний і добрий,
Стань для мене всім світом,
і я покохаю планету.
Коли квіти огорнуться цвітом,
своє серце віддай поету.
Моє серце все рветься до тебе,
А як ти там, бюджет, конспекти, карти,
життя пішло як хтілося, чи ні?
Аудиторії змінили рідні парти,
обличчя нові, й кава лиш на дні.
Не маю права більше написати,
