Неоніла Гуменюк
Роси срібляться в траві навкруги,
Зорями сяє небо ясне,
Ти на побачення кличеш мене.
Між берегами тиха ріка,В твоїй долоні моя рука.
Дикої м"яти запах п"янить,
Доля дарує нам щасливу мить.
Крадеться тихо осінь,
Он берегом над річкою
Її пухнастий хвостик.
Махнула ним над вербами,
Аж по воді листочки,
З берізоньками-сестрами
Літо коней поганяє.
Ті ступають крок за кроком,
Де ромашки жовтоокі,
Де вогнями маки квітнуть
І роздмухує їх вітер,
Де волошечок блакить
Коли усміхається жінка,То сонце виходить з-за хмари
І б"є в золотії литаври,
Коли усміхається жінка.
Як в жінки сльоза на обличчі
Й душа її плаче від горя -
Навколо все сіре й порожнє,Як в жінки сльоза на обличчі.
Чи на білому
Доведеться приїздить
Михаїлові.
Буде в нас Архистратиг
На запрошення.
Хай несе добро та мир
Та барвисті рушники
І серветки й сорочки,
В подушках квітують маки.
Наче писаночка хата,
Милуються люди всі.
Диво це творила мама,
Вкриває теплий дощик
Всі трави й квіточки.
Закуталися в нього,
Як в плащики чудові
На вишеньці листки.
І липа й горобина
Сонечком засяяв,
Прояснилось синє небо,
Десь поділись хмари.
Вітерець легенько пестив
Кучері вербичкам,
Намагався в косу сплести
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало
Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
Тополина заметіль,
Пухом скрізь позасипала
Сіро-білим та легким.
На дерева й на травичку
І на квіти та кущі
Він лягати має звичку...
Сонечко купіль-тепло
І слухає, слухає, слухає,
Як та огортає зело.
Із квітки на квітку літає
Божа комаха - бджола
Та всеньке літо збирає
Спрагу вгамовували матері-землі.
Це дощ її благання вчув напевне
Й рясний-рясний пустився по ріллі.
Повеселіли в полі всі посіви
І квітоньки водиці напились,
Та й трави щиро дощику раділи,
