Steev Kurts
Ми люди істини прості
Ми голуби зруйнованого Риму
Вже вийшли з бухти кораблі
І з ними разом ми , пливемо до загину.
Згорів жертовник і в вогні
Чи п'яна я? Так- п'яна ,я пила
горня отрути випила до краплі ,
купила за тридцятку у жида ,
й пила за вас - мої коханки.
от не дивіться так суворо ,
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
Він втомлено присів на лаві,
вокзал ,кафе , музей , собор :
сніданок- кава й круасани
вечеря – вистиглий бульйон .
Ти любиш ?.. Що ж - мовчи
не говори , що понесе розлуку
А перед Богом збрешеш ти ?
і знов мовчить , даючи руку .
Ти любиш ? – так , та не мене
Сідай мій друже , от тобі стілець
Ні – не цей , отой що ближче краю
Вдалий вибрав,знаєш , ти момент
Бо нині в ніч я вирушаю .
Мене позвали пси дороги
Пірям сніжило в осінніх садах ,
Що згубили в лету сизі гуси
В ці вічні тумани не прийде зима
Згниють на вітках спілі груші
Пірям сніжило в осінніх садах,
Камо грядеш , сутулий пяний ,
куди ідеш на сонця схід ?
чергова ніч лишилася за плечами
незмінним тягарем жалів .
розбитий ніс і горб образи
На хрест молитись – місце страти
на сіллю всіяну ріллю .
Цим вдовам більше не рождати
народу цьому більш не буть !
Він догорів у згарищах сміття,
Старий собака мокне під дощем ,
лякаючись розкоту грому ,
неминучий жде його кінець
такою осінню близькою
він вже осліп і лишень чує
Добрий день мамо ,бачиш я прийшла
Запізно правда не тоді як звала ,
Я так … я була глуха
У той момент тебе не требувала .
Я інші справи мала - це ж життя !
Зі ста доріг – я виберу твою
і в двері я ввійду , що ти входила
без крил я зможу ,я з лечу
й зостанусь там , де ти лишилась.
Я тінню , привидом твоїм
