Олена Красьоха
А що Оленка, а їй хіба щось треба?
Світило б сонце і безхмарне було б небо.
Щоб не було війни, й не гинули солдати,
Щоб мир був в Україні, й не плакала, щоб мати.
Сторінка перегорнута і світло вже нове,
Любов – любов-цариця - до мене ніжно йде.
Вона у квітах-травах, з усміхненим лицем,
Вона ще сонце ясне зі свіжим вітерцем.
В ній гама теплих, щирих і добрих кольорів,
Троянди білі – це мій талісман,
Й блаженна музика, яку дарує нам орган.
Це Щастя у священній чистоті,
Як Дар небесний подароване мені.
Це все переживає у польоті птах,
Підкралась ніч і мами одягають діткам вже піжами,
Лиш я не сплю - так хочеться заглянути ув очі мами.
Хоч знаю - вона щаслива з Богом і з янголятками на небесах,
Й прийти до мене може лиш в солодких снах.
Багато раз рахую я від одиниці і до десяти,
Самотність має певні переваги,
Ти забуваєш раптом за розваги,
І поринаєш в пелену спокою...
А у думках – змінити щось?
У відповідь – залишитись такою.
Любов не помирає й не старіє,
Вона лиш довго інколи хворіє.
Бо має серце, у яке влучають стріли,
На жаль, стільці трапляються не завжди вмілі.
Любов - весна у кожній порі року,
Я маленька піщинка на березі моря,
І ніяк не розгледить мене моя доля.
Нас багато, самотніх, красивих, простих,
Та потрапити в море кохання щастить лише деяким з них.
Але смак до життя я усе ж не втрачаю,
Ти за найвищою і найтовстішою стіною,
І коду доступу немає в мене з Тобою.
І згораю в обіймах самоти,
Не віддаю й не знаю як по стежці далі йти.
Навколо кажуть, плюнь і розітри,
На шальках терезів - любов і щастя.
Цікаво - їх вагу для мене визначити вдасться?
Я думаю, що ні - тому, що я не Бог.
Тому залишу я в душевній скринці їх обох.
***
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
Я закохалась, друзі, у велич горобини.
В ній ніжність мами й чистота дитини,
В ній колір крові, що тече по жилах.
Вона мене навік приворожила.
У ній життя з гірчинкою любові,
Хоч скільки б літечко не дарувало нам тепла,
Та без дощу любові, в'яне навіть і трава.
І той, хто під дощем цим не бродив,
То він - лиш існував, але не жив.
Тому бажаю кожному – потрапити, в любові океан,