Олена Красьоха
В житті завжди триматись треба на плаву,
Й повторювати сотню раз до себе: допливу.
Я допливу до радості, я допливу до щастя,
Я певна: досягти мені усього цього вдасться.
Зі мною Бог, зі мною люди,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
У цім житті мені потрібно зовсім небагато –
Аби живі були мої матуся й тато.
Щоб відчувала я народження весни,
І ти прийшов до мене наяву, а не у сни.
А ще як у житті буває тяжко –
Щоб поруч ще була хоч би якась мурашка...
Так як проміння сонця падає з висот додолу,
З усіх доріг завжди ми повертаємось додому.
Там, де цвітуть і мальви і ромашки й маки,
Там, де живуть нам найрідніші люди − батько й мати.
І лише тут Ти можеш бути сам собою,
Я збудувала замок із рожевих мрій.
У нім живе король, але – не мій.
У нього добра королева є,
На жаль, ім'я у неї не моє.
У королівстві завжди свято, радість, сміх,
Хотіла вже давно звернутися до Вас, матусю й тату,
Та на стежках життя було ще бур’яну багато.
І поки я його проріджувала і полола,
Все не доходила до Вас, як і до інших ще довкола.
Я хочу обійняти і розцілувати Божий світ,
Для мене він стає усе привабливішим з плином літ.
Все більш виходжу я на мудрості стежки,
Із насолодою читаю я, людей Великих всіх рядки.
І зрозуміла я, усе навколо має сенс і зміст,
Матусю, Матінко моя!
Ви найгарніша квітка в світі!
Опали в осінь Ваші пелюстки,
Й сирітками залишилися діти.
Тонкі стебельця наші й нейстійкі,
Я обтанцьовую Любов,
Як наречена всіх своїх дівчат.
Я Богу дякую і їй,
Що додали в моє життя чимало свят.
І мліє, і тріпоче, і болить моє серденько,
Хоче так до Твого.
Візьми його і пригорни,
Воно так хоче теплоти й спокою.
В думках з Тобою завжди я,
Любов – це радісною пташкою злетіти ввись,
А потім водоспадом щастя впасти вниз,
Вселити в душу райдуги всі кольори,
Весною бути навіть і осінньої пори.
Джерельцем стати, що пробилося в пустелі,
« Все добре, тільки на Твоєму
лиці замало Світла та Сонця...
Я на згарищі Любові,
На крутих виточках Долі.
Я в лахміттях і пуста,