Олена Красьоха
Я смакувала нею та не наїлась досхочу,
На світло це я як метеликом лечу.
Коли в мені любов, міняюсь я,
То райдуга, то дощ, то пісня солов´я.
Коли Ти є, нічого вже мені не треба,
Я хочу фарби осені в душі лишити,
Щоб в сірі і холодні дні їх ворушити.
Щоб цими кольорами райдужні картини малювати,
Бо у коханні інколи приходиться вершини болю досягати.
Не раз подумаєш, а хіба осені завжди так солодко буває,
Я вишию собі рушник на Щастя і на Долю,
Я тут ще вишию про незалежність й волю.
Вживлю у нього всі яскраві кольори,
Бо темні у мене в житті уже були.
Я вишию садки, які цвітуть весною,
Я хочу бути свічкою - щоб яскраво осявати твій шлях.
Я хочу бути нічкою - щоб бути разом в солодких снах.
А ще водою джерельною - якої жадають спраглі уста,
А також храмом святим - де буде лиш щирість і чистота.
***
Життя у нас – тут Круть, а тут вже Верть,
Тут радощі й любов, а тут вже смерть.
Це так як різні страви в повара у казані,
Одні подобаються нам, а інші ― ні.
Цей кольоровий венігрет життя,
Чи дівчина, чи жінка, чи дівка я стара, -
Немає значення для мене – усе життя Мадонна я.
Я мати, що оберігає діточок своїх,
Я грішниця, що все життя спокутує свій гріх.
Від Бога маю те, що заслужила я, -
Була я стигла й апетитна Вишня,
І у житті твоїм була колись не лишня.
Ти з'їв мене, лиш кісточку лишив,
Та сонце й дощ мене все ж відживив.
Ти у солодкому житті шукав кислинки,
Своє Минуле запросила я на Бал,
Для нього я підготувала багато гарних слів й похвал.
Така щаслива я із ним була!
Я в ньому і любила, і жила, і берегла.
Та час прийшов і відпустити я його готова,
Ні, тут не винен ти ні в чому,
Тут винна я – і тільки я.
Що щиро полюбила, ніжно покохала,
А дозволу Всевишнього на це я не взяла.
Я – грішниця, злодійка і жебрачка,
Любов´ю не наказують, а нагороджують,
Все гірке у житті ще нею засолоджують.
Приправа ця і збуджує й перчить,
Без неї у житті так одиноко жить.
Вона це злет, а в деяких місцях − падіння,
В народі кажуть, що лікує рани час.
Тож хай чимшвидше він біжить для нас,
Хай білий і пухнастий сніг зими,
Засипле все, чим заболіли ми.
Хай почуття заснуть так, як ведмідь в барлозі.
Усі ми граємо в житті якусь цікаву роль,
Хтось Шубу з Соболя, а хтось - звичайну Моль.
У нас з тобою – ти завжди Гачок,
А я маленький та надійний Поплавок.
І зводить нас життєва течія,