Олена Красьоха
І мліє, і тріпоче, і болить моє серденько,
Хоче так до Твого.
Візьми його і пригорни,
Воно так хоче теплоти й спокою.
В думках з Тобою завжди я,
Я цілую руки твоєї дружини,
Кожен пальчик твоєї дитини.
Вона – мати, ти – батько, Ви разом сім'я,
Ну а я лиш маленька в алфавіті буквочка я.
Так я людина з великої літери О,
Любов – це радісною пташкою злетіти ввись,
А потім водоспадом щастя впасти вниз,
Вселити в душу райдуги всі кольори,
Весною бути навіть і осінньої пори.
Джерельцем стати, що пробилося в пустелі,
Я побіжу під краплі літнього дощу,
Я митим душу, я за образи увесь світ прощу.
Забуду всі тривоги, й помчу в поля,
Я дихатим, радітим, як дочекалась після засухи - дощу ще Матінка-земля.
Насіюсь квітами у травах, у лугах,
Утомилось сонечко і взяло відгули,
І вітри осінні, холодні подули.
Сумує природа й заплакало небо,
Я Тебе чекаю, Ти мені так треба.
Ну, а осінь плавно перейде в зиму,
У Твоїх обіймах я пянію без вина,
Та похмілля цього вже давно нема.
Замела зима Твої сліди,
Не дійду без Тебе до джерельної води.
То ж ховаю від усіх ці почуття,
Щоразу в нас нові є повороти долі,
То намалює щастя нам Вона доволі.
То ще насипле нам дощу і граду,
Це ніби нас наказує за зраду.
То теплим сонцем обцілує з ніг до голови,
Не раз я думаю, чому Бог дав саме мені?
Самотність й насичені ще кольорами дні.
Дав очі, щоб я бачила красу ще світу,
Й велику душу сонцем обігріту.
Напевно, зрозумів, що вмію я кохати,
Наші погляди торкнулися, як чайка крилами води,
Здобич вирвалась, в душі залишились сліди.
Наші погляди зустрілись тихо, як пробігла лань,
Нам не бути разом – незалежно від твоїх й моїх бажань.
Наші погляди віддзеркалюють нашу суть,
Я вию, я кручу, я - завірюха,
Закохана у вітер я по вуха.
Й коли ми разом в парі з ним кружляєм,
Ми кучугури щастя намітаєм.
Та у природі вічного немає,
Сім'я у мого мами й тата –
Весела, щира й на добро багата.
І я радію за сім'ю Красьох,
Де вісім народилось діточок.
Тісними нитками життя сплелись у вісім граней-
Сьогодні осінь світиться як люди всі на Пасху,
Бо має на два дні ще Божу ласку.
Тепла побільше дати всім і віри,
Щоб душі наші були чисті й не черствіли.
Щоб не лякали нас ні дні останні, ні негода,