Олена Красьоха
Хоч ти не мій – та будеш у мені завжди,
Як свіжий подих вітру і ковток джерельної води.
Як ураган, якого я чекала все життя,
Й якому віддала усю себе без крихти каяття.
Ось так у Всесвіті зустрілись Ураган і Злива,
Хоч скільки б літечко не дарувало нам тепла,
Та без дощу любові, в'яне навіть і трава.
І той, хто під дощем цим не бродив,
То він - лиш існував, але не жив.
Тому бажаю кожному – потрапити, в любові океан,
Ти – теплий дощ, що розціловує мене із голови до ніг,
І у обіймах у Твоїх, я є найщасливіша за усіх.
Ось так хотілося б бродити все життя під цим дощем,
Бо поки любимо – ми віримо, надіємось й живем.
Я — осінь, яка чекає зустрічі з зимою,
Та у мені живе ще літо з бурхливою весною.
Хоч і багато вже прожито, та ще не пережито,
І мудрості не випито, а лиш надпито.
Ще хочеться багато так сказати,
В печі приємно тріскотів вогонь,
Котилось тісто з маминих долонь,
А дітки відчували смак вже пирога,
Що готувала нам матуся дорога.
А я дивилася на мамині в мозолях руки, -
Усі ми граємо в житті якусь цікаву роль,
Хтось Шубу з Соболя, а хтось - звичайну Моль.
У нас з тобою – ти завжди Гачок,
А я маленький та надійний Поплавок.
І зводить нас життєва течія,
Роздіває вітер осінь догола,
Ну, а їй здається, ніби й не жила.
Тільки-тільки вчора молода була,
На порозі нині вже зима, зима...
Все минає, все міняється на щось,
Я пробую жити без тебе,
Хоч ти мені – сонце і небо,
Дощ теплий, джерельна вода,
Щастя моє і біда.
Я прекрасно сама розумію,
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І в кожній частоці мене присутній Ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо Ти у мене є.
На шальках терезів - любов і щастя.
Цікаво - їх вагу для мене визначити вдасться?
Я думаю, що ні - тому, що я не Бог.
Тому залишу я в душевній скринці їх обох.
***
Я до тебе давно вже любов'ю хворію,
Як тебе розлюбити - не знаю й не вмію,
Як тебе я не бачу - здається, живу,
А як бачу - здається, від щастя помру.
І одне я лиш - знаю: в серці б'є джерело,
Немає значення - близько Ти, а чи далеко,
Для мене все одно - це є не легко.
Ти ніби і на віддалі руки,
Та розділяють нас – усе ж роки.
В Тобі буяє молодість й весна.