Олена Красьоха
Впала з неба крихта дива, -
Й Горобчиха вже щаслива.
Дні і ночі все не спить,
Щось під носик цвіріньчить.
Справа в тім, що у дворі,
У цім житті мені потрібно зовсім небагато –
Аби живі були мої матуся й тато.
Щоб відчувала я народження весни,
І ти прийшов до мене наяву, а не у сни.
А ще як у житті буває тяжко –
Щоб поруч ще була хоч би якась мурашка...
Я хочу бачити його кожну хвилину,
Як мати з трепетом новонароджену дитину.
Щоб ніжно пригорнути й обійняти,
А потім берегти й теплом своїм обігрівати.
Щомиті хочу чути голос його я,
Я в музиці, в поезії, в любові,
Я на короткому із ними повідкові.
У мене змішані тепер всі відчуття,
Та саме каша ця мені допомагає відчувати смак життя.
Відкрились ширше очі і на кольори,
Любов не помирає й не старіє,
Вона лиш довго інколи хворіє.
Бо має серце, у яке влучають стріли,
На жаль, стільці трапляються не завжди вмілі.
Любов - весна у кожній порі року,
Я – болю хвилею, у океані прокричу,
А потім вітром радості до Тебе полечу.
Впаду дощем любові й каяття,
Без Тебе, світ – не світ, й нема в нім пагонів життя.
Покличу сонце, і з промінців його сплету вінок,
Ти не тікай від мене, як від мисливця звір,
Я віддала тебе вже їй - повір.
Допалюю любові я мости,
Як щось не так, прошу тебе: прости!
Погода дощова у ці осінні дні.
Насіяв щастя крихт Ти на мою життєву ниву,
Вчепились міцно їй вони у гриву.
Й заколосилися на ній полями доброти,
Ти сів так, що не могли вони не прорости.
Ти сіяв, а я кропила їх дощами,
Недільна музика змішалася з дощем,
А душу лоскотав глибокий щем.
Згадалася домівка у селі і босоногі діти,
І рідні мама й тато, і дворик наш і квіти.
Й машини, що ганяли воду в калюжах,
Я – чайка, що кружляла над життєвим морем.
Тепер на березі стою з своїм невтішним горем.
Поранила я крила на уламках щастя,
Тепер незнаю я – чи швидко вже злетіти в небо вдасться.
Дружила з вітром я і сонце мене гріло,
Ти за найвищою і найтовстішою стіною,
І коду доступу немає в мене з Тобою.
І згораю в обіймах самоти,
Не віддаю й не знаю як по стежці далі йти.
Навколо кажуть, плюнь і розітри,
Моя любов у клітці, а я німа,
І права говорить про неї у мене нема.
Бо тут вже прокурор, а тут суддя,
Й на кожне слово є закон і є стаття.
Тоді про неї намалюю я картину вам,