Олена Красьоха
Моя любов у клітці, а я німа,
І права говорить про неї у мене нема.
Бо тут вже прокурор, а тут суддя,
Й на кожне слово є закон і є стаття.
Тоді про неї намалюю я картину вам,
Коли Ти відчуваєш Друга,
То це ти разом з ним гориш у вогні.
Ти разом – і не думаєш – чи виживеш чи ні.
Вечірній смуток огортає землю,
Рівчак і кумкають жаби.
На березі біля місточка,
Схилилась я, щоб вимить чобітки.
Стомились за день кури
А Ви коли небудь чекали,
Хоч п’ять хвилин до бажаної миті?
То Ви напевно зрозуміли,
Що просто неможливо ці хвилини пережити.
Здається обірветься небо й дорогу перекриє,
Ти – надвечірок мій, ти – мій далекий горизонт,
Ти – дощ раптовий, але доля вкрала в мене зонт.
Я змокла дуже і тепер хворію я,
Ти – дощ негаданий, та ще й до того доля не моя.
Ти не в руці синиця, а журавель у небі,
Пишу листи та їх не відсилаю,
Пишу у них як сильно я Тебе кохаю.
Кохаю доброго, поганого — такого різного,
Кохаю я Тебе чужого, але такого рідного.
Це миті болю, кайфу і тривоги,
Одинокі листочки на вітрі тріпочуть,
Так, і ще на гілочці втриматися хочуть.
Щоб і ще потішилась ними дітвора,
Ну, а осінь каже: вже пора, пора...
***
Ви маятник і мій реальний час,
У кожнім перехожім я ще бачу вас.
Я марю вами і ночами знов не сплю,
Бо дуже сильно й щиро вас люблю.
Ви маятник, але не мій вже час,
Люблю Тебе без дозволу Небес,
Знов ожила душа моя і Ти у ній воскрес.
Така любов дається раз і навіки,
Така любов й такі як Ти чоловіки.
Це Ти одів мене у плаття з чистоти,
Я закохалась, друзі, у велич горобини.
В ній ніжність мами й чистота дитини,
В ній колір крові, що тече по жилах.
Вона мене навік приворожила.
У ній життя з гірчинкою любові,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Була я стигла й апетитна Вишня,
І у житті твоїм була колись не лишня.
Ти з'їв мене, лиш кісточку лишив,
Та сонце й дощ мене все ж відживив.
Ти у солодкому житті шукав кислинки,