Олена Красьоха
В народі кажуть, що лікує рани час.
Тож хай чимшвидше він біжить для нас,
Хай білий і пухнастий сніг зими,
Засипле все, чим заболіли ми.
Хай почуття заснуть так, як ведмідь в барлозі.
Ні, тут не винен ти ні в чому,
Тут винна я – і тільки я.
Що щиро полюбила, ніжно покохала,
А дозволу Всевишнього на це я не взяла.
Я – грішниця, злодійка і жебрачка,
Життя біжить й міняє чорну вже на білу смугу,
Але залишає вічно молодою лише мою подругу.
Так ніжно, трепетно і таємниче я говорю вам про любов,
То ж хай горить вона яскравим полум'ям у моїм серці знов і знов.
***
Ти увійшов у моє життя, як Божий промінець,
І зрозуміла я - це лиш початок щастя, а не його кінець.
Ти сил ще до життя мені додав,
Бо так як Ти, мене ніхто у світі не кохав.
В мені вже оселилось – сонце, небо й Благодать,
Для Тебе сонцем хочу бути я небесним і ясним,
Щоб в променях купатися з Тобою лиш одним.
Весну відчути і стати повноводною рікою,
І загубитись в лабіринті щастя із Тобою...
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
Насію квітів на своїй печалі,
Включу Шопена, а потім Моцарта ще далі.
Й зависну в цій красі, щоб відродитись,
Незламною й цікавою, щоб далі залишитись.
В житті не тліти, а вогнем треба горіти,
Я так чекаю, принца ще на білому коні,
Й вогню любові є багато у мені.
Душа моя розшита в квіти польові,
Це поле ніжності цвіте в мені.
Життя у нас – тут Круть, а тут вже Верть,
Тут радощі й любов, а тут вже смерть.
Це так як різні страви в повара у казані,
Одні подобаються нам, а інші ― ні.
Цей кольоровий венігрет життя,
Присвячую дорогій мені людині
Ця ніч тебе в мене забрала назавжди,
Мені залишила вона тут роль лиш тамади,
Яка тобі бажає море світла і тепла.
Для мене ти згорів уже дотла.
Свище осінь вже вітрами у трубу,
І додолу ронить ще журби сльозу.
Бо закінчується в кольори її кіно,
Чорно-білим вже стає воно.
Та в печалі музика й краса своя,
Треба певно літо відпустити,
Щоб із осінню ще встигнути чайку попити.
Бо якщо на місці тупцювати,
Сонечко відкланяється і в хмаринку ляже спати.
Є у кожної пори свої принади ,