Нокс
Коли ти востаннє дивилась на небо?
Коли востаннє тебе огортала печаль?
Що м'яко та ніжно завойовує его
Й від тріпоче від подиху, наче шовкова шаль
Улюблена четверта висота
Ще пам'ятаю я про неї
Хоч в моїй душі вона уже не та,
Проте, все ж має вона і свої привілеї
Колись, я бачила з того вікна світ - неосяжний оку
Хоча, повинна зізнатись
На сон хилить поезія мене.
І як не намагаюсь з думками зібратись
Сил я не маю, а час скоро мине.
Ти ловиш момент, упиваєшся ним
Чи знали ми
Чим станемо? Ніколи
Про це й подумать не могли.
А як до цього все зійшло?
Шукали ми, а нас воно саме знайшло,
Усі навколо мене гризуть граніт науки
А я наче випадкове дерево серед широкої луки.
Дивлюсь на гризунів, та не розумію
Для чого їм камінь, якщо з'їсти його не зуміють?
Ваш сатиричний образ Язичницького Сатани
З якого боку не поглянь, та і як і не крути
Якийсь злегка він кособокий
Хіба не бачиш?
Йду біля перевантаженої траси
Та через гуркіт чую пташки спів
З'являються в моїх очах контрасти
Й дивують світ, той світ що онімів.
Зараз я втратив доступ до лав тих фізичних
Вони в моїй голові, злегка метафоричні
Та зали розкішні, хоч вітер там свище
Ті зали...Зараз там пусто
Я заходжу туди, а то кругла кімната
Глибока ніч надворі
Але далеко не сліпа,
О ні, у ній багато крові,
У неї є своя орда
Звертання до себе:
Ніхто тебе так й не зрозумів
Скільки б душа не надривалась
Скільки б ти не говорив...
Червоні очі невидимки
Ми хитаємось над степом нашого життя
Ми балансуємо над прірвою рівнини
Спокійно споглядаємо шиття
Що є класичним прикладом рутини.
Я - унікальна особистість
Я унікальна, через те, що я зоря
Я зірка, що розпиляє тут барвистість
Шалені кольори мого життя