Poems by Надія Ковалюк

All Poems Original Poems Translations

« ‹ 1 2 3 4 5 6 › »

Чи знаєш ти, як я тебе люблю?

Чи знаєш ти,як я тебе люблю?

Бузковими п’янкими вечорами

Живицею-сльозою напою

Твої вуста,щоб загоїти рани.

Русалкою до тебе припливу,

Манитиму очей зелених блиском.

Всі зорі з неба в жменях принесу

Надія Ковалюк

Чому з тобою, наче на дуелі?

Не стати б твоїм ворогом лишень.

Я зачиняю в серце своє двері,

Ховаючи його, як ту мішень.

Ти цілишся образами, словами,

Шукаєш найболючіші місця.

Скажи мені, що сталося між нами:

Надія Ковалюк

Я спогади збираю всі докупи

Я спогади збираю всі докупи –

Хай вітер їх розвіє між степів…

Мені б тебе, як марево, забути,

Сховати в лабіринтах своїх снів.

Тебе я з свого серця вириваю,

Сльозами омиваю всі сліди.

За хвилю до омріяного раю

by Надія Ковалюк

Я тікаю сьогодні назавжди

З королівства Розбитих Сердець.

Я відношення, наче канати,-

Розриваю ущент, нанівець…

Пробачаю, що стала для тебе

Однією з розмінних монет.

Та в твоєму безбарвному небі-

by Надія Ковалюк

Не згадуй про мене Не смій

Не згадуй про мене. Не смій…

Не дай мені знову відчути

той втрачений рай – ти не мій,

чужий, але ще не забутий.

Не згадуй, бо досі болить,

на серці і так одні лати.

Чому так буває: лиш мить,

Надія Ковалюк

Сьогодні – мій останній із листів

Сьогодні – мій останній із листів:

без докорів, без сліз і звинувачень.

ВпізнАєш почерк серця між рядків,

бо всі слова тепер не мають значень…

Пробач мене,що в люту заметіль

я зігрівалась спогадом про тебе,

пробач широкі обрії надій,

by Надія Ковалюк

Між нами точок доступу нема

Між нами точок доступу нема…

А час шматує серце на частини.

Що може бути гірше, ніж ота

проклЯта вада – звичка до людини?

Настане день і я повірю в те,

що ми занадто різні паралелі,

і щоб знайти ворота у Едем –

Надія Ковалюк

Хороший мій, далекий мій, не мій

Хороший мій, далекий мій, не мій…

Твої долоні ще для мене рідні.

На серці досі віє буревій,

Не розтопились ще сніги тогідні…

З надією збудовані мости

Стоять до мого серця непорушно.

І на душі ще досі тільки ти.

by Надія Ковалюк

Вкриває плечі зоряною шаллю

Розгнівана цариця – чорна ніч…

Твоє – “пробач”, моє – “іще кохаю”…

Ми зіткані з тобою з протиріч…

Твоє “пробач”- не грітиме долоні.

Його вага- що дим від цигарок.

Навіщо ти цілуєш мене в скроні,

by Надія Ковалюк

Питаєш, чи сумую за тобою?

Скажу, що ні, та це така брехня…

Без тебе почуваюсь сиротою

в цім світі – де б і з ким я не була.

Все, як раніше – я завждИ весела,

сама для себе прокладаю шлях,

розгладжую нерівності життєві,-

Надія Ковалюк

Я на серці залатую діри

Я на серці залатую діри,

Розбиваю коліна у кров.

Я ще вперто шукаю довіри,

Та, на жаль, розчаровуюсь знов.

Я чимраз багатію на досвід

Й чоловічу невдалу брехню.

Проводжаючи в тінь їхню постать –

by Надія Ковалюк

Хто ми тепер? Не рідні й не чужі

Хто ми тепер? Не рідні й не чужі,

не стали ні коханцями, ні друзями,

розпечені в палаючім вогні,

і невимовним холодом застужені.

Ми – тіні нездійснЕнних сподівань

і два мости над річкою, розведені;

ми – пелюстки розвіяних бажань,

і дві весни, загублені у тЕрені.

Надія Ковалюк