Олександр Жиго
Агов! Чи є люди у хаті?
Дорослі. Маленькі. Усі.
А можна до вас завітати?
Що, можна? Велике мерсі.
Хоча тут у вас тіснувато,
Та це не завадить мені,
Зачиняю двері ночі,
Звуків – цілий океан,
Сонця промінь б’є у очі
Наче справжній хуліган.
На щоках – потоки солі
(мабуть, снилось щось сумне),
В той день, коли відгуркотять слова,
І враження, пристебнуті до них,
Відкриється дорога польова,
Якою ходить ранком тихий сміх.
Без древніх і набридливих затій,
Та зморшок на обвітренім чолі,
А скажіть мені, очі пусті,
Що в житті примостилися зручно,
Скільки коштують нині святі,
Ті, яких ви так любите гучно?
Вам сподобався запах смоли?
Вам смакують мелодії муки?
Як світло мене забуде,
Я хмарний вдягну жупан,
І буду тоді усюди,
Без звичок, без слів, без ран.
На землю поставлю пляму
(то буде звичайна тінь),