Вероніка Н
Дорослі люди прикидаються,
Що люблять тих, на кого дивляться
Брехні тієї не стидаються
І наче справді вони любляться.
Дорослі часто помиляються,
Колись танцювала моя душа,
Поки ноги йшли вслід за веселим ритмом,
Це була перша мрія, що казала "рушай"
Але танці зникли, бо й мрія зникла.
Друга мрія з'явилась пізніше зовсім,
Я була сильною, але хіба це означало щось?
Хіба це врятувало від тих опіків?
Однаково те серце кров'ю обливалось,
А шрами обгоріли в місці доторків.
За успіхом далеко не завжди є біль,
Життя прожити дійсно то не поле перейти,
Щодень наповнений пустими перевірками на успіх,
Потрібно вміти кожну хибу приховати,
Але й не забувати і про радість від земних утіх.
За кожним з нас стоїть своя історія в бою,
минуле змушує мовчати
топити біль за усміхом кривим
бо спогади не приховати
навіть прикинувшись німим.
минуле змушує кричати
Нічого не пишу, бо нічого казати,
Зі слів вже не виходять ті рядки,
Що змушують щось справжнє відчувати
І сердце клекотіти залюбки.
Жорстка реальність тут і зараз,
так дивно, коли люди не одні,
це дивно, бо вони самотні,
в них не горять вже пристрасті вогні,
хоч руки теплі, та серця холодні.
ви мило на всіх фото посміхаєтесь,