Вероніка Н
Її руки на талії, вона так хоче ще
Мої мрії - аномалії, її цілунок під дощем,
Вся скромність схована, тікай,
Бо полум'я захопить всю свідомість,
Візьму на руки і скажу "літай"
Тепло цих рук несе у невагомість.
проходять дні, минають ночі
а ти усе мені шепочеш
що хочеш затулити очі
що скоро жити не захочеш
хвилина сліз - уже година
Я була сильною, але хіба це означало щось?
Хіба це врятувало від тих опіків?
Однаково те серце кров'ю обливалось,
А шрами обгоріли в місці доторків.
За успіхом далеко не завжди є біль,
Чи бути дивним це не норма,
Розряд буденності й основи?
Коли запасу слів завжди є сповна,
Але тебе стискають звідусіль окови?
Смієшся - галас, як мовчиш - надтихо,
минуле змушує мовчати
топити біль за усміхом кривим
бо спогади не приховати
навіть прикинувшись німим.
минуле змушує кричати
бачачи тебе, я відчуваю слину,
що аж тече від гарних вилиць,
я хочу дряпати лінії по спині,
занурювати пальці у волосся на потилиці.
думки стають брудні одразу,
Люблю того, кого давно вже не існує,
Хто залишився лиш на фото в галереї,
Його лице, його фігурі все пасує,
Шкода, не можу я дібратися до неї.
