Oleksander Dowbak
Дон Кіхоти і млини-вітряки
Вибираються до наступного герцю:
Латають лопатей щити
У формі видовжених трапецій,
І підлатують старі латки по серцю,
Які ще ти
Я – Піфія,
Оракул Аполлона.
Я розвіюю міфи, я
Даю правді виговоритись, нехай без мікрофону,
Нехай при неперебірливих слухачах
Від Нубії до далекої Скіфії,
Наші шафи набиті скелетами,
Поштові скриньки заповнені вщерть
Забутими листами. Не золотими еполетами
Прикрашені наші старі мундири. Хвостами,
Полишеними скаженими кометами,
І зір на небі всього вже тільки чверть!
Це був один з тих рідких днів в житті,
Коли відчуваєш себе ніби щойно вийшов на волю
По довгих роках ув’язнення.
Умовно-дострокове. Мені. Виявляється, у долі
Є версія GT.
Але й тут ми тьмяніємо та в’язнемо;
**
Зізнаюся:
Часто згадував ім’я Господа в перемішку з матами,
Коли боровся зі злістю чи страхом…
Знаєте, ми живемо в світі за старими мапами,
Ніяких новомодних коїтусів, тільки олдскульним трахом
Буває, спомини набирають характеру параної,
І мури Трої
не витримують ворожої навали.
Я згадую побажання одне з оказії такої,
проголошене давно
І, мабуть, тоді ще не мною:
Вже чути як в зимові, здавалось непробудні, сни
Тихеньким дзюркотінням юнь весни
Просочується, щоб згодом перейти у гамір літа!
А там і осінь не мине. Ошатна. Стигла. Світла.
І птахи перелітні
Подадуть сумні свої нам голоси.
Вельми правдоподібно,
Що ми не ті, за кого себе видаєм.
Ні, ми зграбні і здібні,
І часто навзаєм,
Беремо більше ніж віддаєм,
Розуміємось краще на сріблі,
Розбурхані води глибоких морів –
Очі в неї.
Навіщо побачив? Навіщо зустрів
Їх вир у своїй одіссеї?!
Я оголошував їй війну, і слав послів,
Дарунки з Ганзеї…
Збережи себе на згадку,
Закарбуй по віки вічні;
Мандри наші - то придатки
на бажання пересічні,
манівці та пересадки…
то незбіги, то накладки
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Тут галасливо, хоч з двору цього не скажеш.
Шумоізоляція на рівні.
Весняні зливи вимивають з землі зимові пропажі
Інколи це залишки хоробрих і наївних,
Яких не встигли вхопити валькірії в свій пазур
Після битви. Не вистачило конвертів і марок
