Ігор Олюха
Мене торкатися сердець.
Тебе безсмертного звучи,
Молю як найвірніший жрець.
Разити кожного і всіх,
Будити лють, і страх, і сміх,
До Невідомої Аматорки.
Прошу́, Аїде, Евридику,
Сю німфу молоду і дику,
Дозволь на землю повернуть
І в неї знов життя вдихнуть.
До себе прийдешнього.
Лю́бий о́браз бачу уві сні —
Щиру вроду, свіжу й молоду,
Лоб високий, бро́ви до ладý,
Карі очі, бистрі та яснí.
Люблю́ гуляти коло ставу
В по́ру веснянý
І позирати на яскраву
Вишню далину.
Люблю лічити сиві хмари,
Присвячую Л. Л.
І
Жила давно в селі однім
Краси незнаної дівиця,
Я хтів би долю упіймати
І у вуста поцілувати,
За всі незгоди докорити
І волі дужій підкорити.
וּמִי הָאִישׁ אֲשֶׁר נָטַע כֶּרֶם וְלֹא חִלְּלוֹ יֵלֵךְ וְיָשֹׁב
לְבֵיתוֹ פֶּן יָמוּת בַּמִּלְחָמָה וְאִישׁ אַחֵר יְחַלְּלֶנּו
(Deuteronomium, XX, VI)
На довгу лекцію спішила
Студентська рясноцвітна юнь.
Тече рікою наша кров.
Ми битись будемо до згину,
Всі оддамо за Україну
Своє життя, свою любов!
Не ско́рять нас московські стрíли,
Нехай течуть гарячі сльо́зи
З моїх понуро тьмяних віч,
Хай опов’ють криваві ло́зи
Мою могилу сюю ніч.
Хоч молодий, безсилий,
Вох, сьлёзы лью, у горы лью!
Няхай ў тасьце, як труп, згнію;
Ўтечу я ад усех людзей
І дух звальню з грудзей.
Ён зьнік, па ім журусь,
Ўжо з ім да скону не сыйдусь.
Своїм граблям.
Юначе, мудрих слів послухай
І на чорнявий ус мотай,
На чай тепленький тихо дмухай
І вбік голівки не звертай.
До студентки.
Споглядаючи лице твоє
Осіннього хмурно́го ранку,
Серце утамовував своє,
Згубивши розум до останку.