Ігор Олюха
Нехай течуть гарячі сльо́зи
З моїх понуро тьмяних віч,
Хай опов’ють криваві ло́зи
Мою могилу сюю ніч.
Хоч молодий, безсилий,
Вох, сьлёзы лью, у горы лью!
Няхай ў тасьце, як труп, згнію;
Ўтечу я ад усех людзей
І дух звальню з грудзей.
Ён зьнік, па ім журусь,
Ўжо з ім да скону не сыйдусь.
Своїм граблям.
Юначе, мудрих слів послухай
І на чорнявий ус мотай,
На чай тепленький тихо дмухай
І вбік голівки не звертай.
Спокій Людоччин руїню,
Й суччину її гординю
З порохом кальни́м мішаю,
І жаліть не поспішаю.
Так я висміюю потрошку
Лагідна і скромна,
Сіла поруч ти,
І усмíшка томна —
Ліпша наготи.
Очі опустивши,
Пробігли пустощі моḯ:
Невинні лази, біги, скоки
І плави в тихім ручаḯ.
Де дíлись равлики малíї,
Що серце тішили мені,
Шумить береза за вікном,
Вітер тихо віє.
Триває літечко кругом,
Зірка ледве мріє.
О дню утомний і пекучий!
Konsekruję pannie Leń.
Kogo najbardziej miłuję,
Tę conajgórsze katuję.
W kogo domagać się ręki
Chciał bym, uczyniam tej męki.
Своїй лихій піддавшися природі,
Згубивши світ в очах своїх,
Я пла́чу по утраченій свободі,
Вимолюю найгірший гріх.
Нехай душа моя знов буде чиста
До Невідомої Аматорки.
Мій зір твоєї вроди не торкався,
Рука не бачила твоїх плечей,
Та дух безплотний словом підікрався
І, втішений, вернувся до грудей.
До Дня Української Незалежности.
Ледве надво́рі займається світ,
Богові шлю шанобливий привіт,
Дякую со́нцеві, хмарам клонюсь.
О Україно! За тебе молюсь!
Із пекла вийду і свободу
Я принесу своєму роду.
На горло долі наступлю
І горе в щастя переллю.
Сплету із пут собі вінок