Махновія Степ
Дівчина з іменем Ромашка,
опустила руки під пальто,
Наче то її осіння казка,
наче ти її давно…
Пам’ятаєш дзвінкий сміх наївний? -
Я не тому втікаю від дощу,
що він холодний і ,що я намокну.
Коли він падає – згадую тебе
в ту мить опале листя вже пожовкле.
Метеликом сяду на твої я плечі
І пісню ласкаву тобі наспіваю
Про море сніжинок, що душу виймають,
про дивне, і вічне, і все, що доречне.
Між сном і долиною снів є кордони,
Кордони обітниць і забобонів.
Я не зроню сльози з очей.
І більше не заплачу -
Чорнила туші надто дорогі тепер,
Проймають ті слова за душу, кляті.
Напрочуд гарні, напрочуд дорогі,
Одначе,
Ти змушуєш моє серце битись пришвидшено,
Ти навчив мене літати не будучи пташкою
Твоя посмішка стала мені нагородою,
Ти обплів життя моє казкою…
Ти зачарував мене вродою,
Забагато в світі серіалів
забагато планів і думок.
Я тебе так чітко пам'ятаю
свою нав'язану любов...
2010
Мені сьогодні наснилася війна,
І серце в жилах, наче охололо,
І відчай охопив мене з повнА
Душа на відстань певну відлетіла.
Ласкаво прошу додому,
Тут колискова зачекалась у ковдрі
Й наспівує щось з рок-н-ролу,
а вчора щось з блюзу довкола.
Хутчіш повертайся додому,
Будиночок номер шість
Обросла височезна трава.
Він не сам на окраїні, сумно, стояв села.
Обабіч дороги, по сусідству, ліворуч була
Ти захопив мене зненацька, мов злодюжку,
З обійм твоїх мені не вирватися самотужки.
Мені б літати - хтось поцупив крила.
Перед твоєю чуйністю – безсила!
Не вирвусь я з обіймів самотужки,
Гонитва жагою розлита
На шкіру свинцеву мою,
І слово, що госте, мов бритва
З грудей я своїх дістаю.
Безодня накрила брезентом
звикання коктейлем малини,
Забагато спроб, закреслені речення,
Вирваті аркуші спалені дотиком.
Ти викликаєщ у мене приреченість
хочеш бути для мене (лагідним) мурКотиком
та при цьому викликаєш агресію...