Хвильовий Микола
За зеленим гаєм
покотився стріл,
Хмари-зграї
Дим.
Тумани у лузі,
по ланах.
Ну-бо, ще раз вдарте —
Коли куделить павутиння
В зеленій ятці і на корчах,
Паланка димарів убранням синім
Кладе на простір весь похмурую печать.
Корінно тхне у травні над бузами,
Садок нап’явсь білизною квіток,
А батько мій із козубу звисали,
Мліти в полум’ї вік, без кінця
По машинах очима плигать,
Верещать, як мале порося,
Все полапать, пізнать.
У обіймах гартованих днів
Розправляти залізні м’язи?,
Повну діжку червоних огнів
Моя золота береза
зажурно дивиться в вогку імлу.
О, де ви, де ви, зелені плеса
моїх розпорошених дум?
Вчора доходив до тропіка
і в палкучих просторах запалював душу,
а сьогодні я, кучерявий хлопчик,
На вулиці свято —
у вікнах дівчата
з хлопцями заводськими
ще й за рученьки взялись.
— Ой куди ж ми йдемо,
парубки кремезні?
— У завод! У завод!
На кучугурах минулого
Повстав спогад — сонячний промінь,
Задзвенів крик у повітрі фістулою,
І похмурились золоті брови.
То не крики я чую, а зойк…
Ах, лани, зблідлі до смерті!
Серце плигає раненою козою,—
На мінори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комуніст.
І іду я дорогою, вітром,
На долоні у мене зоря,
Завтра маю пітьму освітити
Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив —
Я говірку свою кострубату
Заплітаю в русявий кужіль1.
Подивись в мої очі прозірні —
Журавлинії там ягідки:
Твойому заповіту я вірний.
О рудні, ваше свято,
Вітайте жебрака.
Приніс вам слово-злато
Яскравого Франка.
Цегельні, цукроварні,
Хапайте неба смак —
Ковші несу з броварні
Підвівся день. Уперся в небо.
Зітхнув так сонячно на світ,
Пролляв червоною фарбою
На сірий тоскний краєвид.
Чи кров’ю, може? Може, кров’ю?
Але життя горить віки
І пізнається у грозі…
По діамантовій росі
Подивись на крицю — потонули очі,
В криці пророкую про останню ніч,
Докує зозуля — і замовкне в нетрях,
І шугне в кошару по-кошачи шум.
Розплети задуму на полотнах сонця.
…Хочу божевільно, хочу через край,
Бо в сонця далекі за Шляхом Чумацьким
Поле. Шляхи. Могили
і чебреці, чебреці.
Ліс, цукроварні, села,
ніж і одріз у руці.
З братом пішов я в повстанці
(брата тепер нема!
за Перекопом на станції
плакав по нім туман).
