Неоніла Гуменюк
Та випадково стрілися якось.
А виявляється - нам по дорозі.Вийшло так,
Що ми пліч-о-пліч літ багато ось.
Підтримуєш мене у всьому, любий мій,
Потрібна моя поміч і тобі,
Разом легше долать життєві труднощі,Ділити радість світлу теж навпіл.
Й на мою косу падає також.
Та мої руки у своїх долонях
Ти зігріваєш, милий.Це любов
Нам сили додає обом творити
І сіяти добро, немов зерно,
Щоб рясно-рясно проросло воно,
Промінчики на волю відпустив.
Вони, мов зайчики стрибали по віконцях,
Запрошували до казкових див.
Сніжиночки. мов зіроньки маленькі
Ковдру мережили матусеньці-землі
Таку легку пухнасту та біленьку,
Вже володарює,
І мандрує лісом,
І селом крокує.
Небо все завішала
Зоряним мереживом,
Наше літо квітуче забрали лелеки,
І на коси упали нам сивії роси,
Це вже осінь життєва прийшла, уже осінь.
Тільки в серце своє не впускаймо її,
Хай ще довго витьохкують там солов"ї.
Хоч невтомної праці дозріли плоди,
Лине журавлиний сум,
Відлітають оті птиці
Десь далеко.Понесуть
Та й на крилах своїх дужих
Краю рідного тепло,
Зігрівати завжди буде
З дрібним дощем і навіть снігом теж.
Та залишилося уже йому недовго
Бешкетувати.Вже тепло іде.
Зігріє квіти, трави і комашок,Дерев торкнуться промінці ясні
І тішитимуться вони весні,Всі аж світитимуться радістю і щастям.
2017 р.
Рушником накриті пироги вже спечені.
Нині ж день святковий.Пишно й урочисто
У вінку зеленім йде Неділя Клечана.
Пахучим татар-зіллям устеля долівку
І м"ятою духмяною.А квіти - на столи.
Мені ж матуся вимила голівку
Переростає в річечку маленьку,
Яка несе води чисті свої
В ріку широку, що тече далеко
До моря синього, яке не має дна,
Там, де шторми та величезні хвилі.
Та ріки і моря чи мали б силу,
Колись із тобою збирали суниці,
З трави визирали їх личка червоні,
Вони потрапляли у наші долоні.
Так пригощало суницями літо
І ми забували про все на світі.
Нести отак життєвими стежками,
То ж я також обтяжена гріхами
Іду туди, де вкаже Божий Перст.
Гріхи...Гріхи...У кого їх немає?
Бо у житті трапляється усе,
За них людина мучиться й страждає
Шукає затишку й тепла душа моя,
Бо натерпілась за життя усеньке
Несправедливості й жорстокості.А я
Хотіла завжди спокою та миру,
Посидіти любила в самоті,
Думки всі викладала на папері,