Неоніла Гуменюк
Через ріки, долини. поля
Де співають, сміються, не плачуть,
Може з щастям зустрінуся я?
Ти світи мені, радості сонце
Влітку та восени й навесні,
А журбу та невдачу і розбрат,
Обліпили цвіту пелюстки,
Наче бджілки квітку грушу-дичку.
Росте так й недоглянута ніким,
Бо любить волю і повітря свіже.
Її голублять сонця промінці,
Вітерець пісню присвятив для неї.
Кружляє листя в танці,
Душа ж моя співа.
На музику цю вічну
Для радісної пісні
Я підберу слова.
В похмурі дні осінні
Палають у полі поміж пшеницями.
І хочеться так доторкнутись мені
До них та зігрітись.Згадати про давнє.
В блакиті волошок купатися теж,
Немов у безмежному синьому морі.
А із ромашок віночок сплетеш
У траві високій,
Це струмочок там дзюрчить
І втрачає спокій.
Взяв початок з джерела
Того, що в долині
Й далі далі вже помчав
Колись із тобою збирали суниці,
З трави визирали їх личка червоні,
Вони потрапляли у наші долоні.
Так пригощало суницями літо
І ми забували про все на світі.
Крадеться тихо осінь,
Он берегом над річкою
Її пухнастий хвостик.
Махнула ним над вербами,
Аж по воді листочки,
З берізоньками-сестрами
Їм спека не страшна ні грози,
А сонце додає снаги.
Блакитні пелюсточки їхні
Липневий вітерець гойда,
А гордо підняті голівки
Вдивляються в небесну даль.
Хто скуштує, буде у злагоді жити.
Із віри й надії теж сплету віночок,
Хай полум"яніють квіти щастя в ньому
Та кохання ватра в серденьку палає,
А ще світла радість без кінця і краю.
2018 р.
Який вступатиме скоро в свої права,
Щоки рум"янитиме яблукам зеленим
Й завершуватиме він іще й жнива.
Зелен-отави покосить устигне,Розсипле, як намисто вранці роси,
Роздмухає вогонь на горобині
І зустрічатиме уже красуню-осінь.
Господнєє Преображення відзначаєм ми.
На стіл матуся скатертину простелила,
Пахучий мед поклала й свіжі пироги.
Усе освячене у храмі: яблука рум"яні,
Солодкі груші, сливи й виноград.
Щедро пригощає нас дарами
Торкнувся деревам до скронь,
Отави давно вже покошені,
Горить горобини вогонь.
Кружляє, кружляє і падає
Жовтогарячим дощем
Листя.Про літо ж нагадує