Неоніла Гуменюк
Солов"я чули пісню дзвінку,
Тобі клала я руки на плечі
І кружляли в кохання танку.
Та злітали у даль невідому,Де нікого не було крім нас.
Почуття це до болю знайоме.
Хоч давно промайнув отой час,Та воно у серцях ще не згасло
Немов дзвіночки срібні
І літечко виграє нині
Так віртуозно ними
Тоді, коли зоря ранкова
Поволі в небі гасне
Й промінчик сонця золотого
Співаєш весело і плачеш так невтішно,
Усміхаєшся й сердито хмуриш брови,
І недоступна, і на все готова.
То, наче Амазонка горда, сильна,
А то шукаєш захисту, покірна,
То кішка лагідна, а то левиця грізна,
Берізці білокорій кучерявій,
У відповідь тріпоче вона листям,
Сором"язливо віти нахиляє.
Берізку обніма вітрець легенько,
Огорта теплом струнку красуню.
Таки він полонив її серденько,
Серпневе сонце в нашому саду
І груші налились солодким соком
Та стиглі сливи просяться до рук.
Донизу звисли винограду грона,
Смачнющі білі й сині ягідки.
Плодів під абрикосом також повно,Ваги їх не витримують гілки.
В темному густому лісі,
А як його хто розбудить,
То й шукати вихід буде.
Якщо знайде, то гуляє,
Горем всюди вибухає,
Кривдою зловісно бродить.
І сонечко всміхається весняно,
Через ліси й долини навпростець
Іде до нас дівчина гарно вбрана.
Її голівку прикраша вінок,
Зелена сукня розшита барвінком.
Весна-красуня вже від нас за крок,
Вода така чиста, студена.
Влітку у спеку воно,
Ніби оазис в пустелі.
Всі поспішають сюди:
Звірі й птахи, подорожні.
Хоч раз скуштувавши води,
Красу приносить із собою завжди,
Але й турбот і клопотів для всіх
З її приходом також вистачає.
Тоді у хліборобів посівна,
Вони у полі зранку і до ночі.
У господинь також часу нема.
І калюжі на землі залишив.
Теплих листопадових цих днів
Я обманну відчуваю тишу.
Бо до вечора ще може бути все:
Вітер з морозцем, сніжок біленький,
Що укриє ковдрою земельку.
За парти кличе хлопців та дівчат.
Та не для мене він лунає знову,
А для моїх улюблених внучат.
Вже майже пів століття промайнуло,
Коли для мене він тоді дзвенів.
Ті роки безтурботні не забула
Восени ти зоране,
Дбайливо засіяне,
Влітку колосилося.
Врожаями щедрими,
Золотими зернами
Поту хліборобському
