Неоніла Гуменюк
Хоча і вітер також повіва.
Хоч пору цю і полюбляє дехто,
Для мене прохолода - то бальзам
На поетичну та ліричну душу,
Дихати свіжістю люблю після дощу,
Із гілки крапельки легесенько так струшу,
Нахилила віти,
Обсипає сніг із неї
Зимний сильний вітер.
Та гойдає вона ними,
Крилами неначе
І сніжок летить донизу,
Думки в рядочок сію, наче жито,
Нехай же комусь серце звеселя,
А я із того теж буду радіти.
Як до вподоби те, що я пишу,
Когось торкнеться поетичне Слово,На світі недарма, значить живу,Добром згадає хтось обов"язково.
2019 р.
Білі пелюсточки,
Я до неї підійду.
Повідати хочу
І про радощі й жалі,
Усмішки та сльози,
Наче подрузі своїй.
Ближнього завжди любити
І не зважати на безліч хвороб,
А жить, працювати й творити.
Та намагатись чогось досягти
В житті, щоб залишить нащадкам,
Кохати і впевнено йти до мети,
Мені здалося, що твоє ім"я.
Скільки би не минуло літ і днів,Його теж промовлятиму і я.
Бо дороге воно, як і ти сам
Такий коханий, рідний і близький,
У світі ти один лише такий
І я тебе нікому не віддам.
В очах твоїх,
Краплини течії стрімкої
В очах твоїх.
Волошки голубі - не в житі,
Ти даруватимеш щомиті
Вже відпливає вдалеч серпня човник,
Гойдаючись на хвилях, мов листок,
Та залишило літо кошик повний
Смачнющих ягід, яблук та грушок.
І виноградом всіх почастувало,
Спекло пухкий рум"яний коровай
Зацвітає слива,
Так приємно на душі
Бачити це диво.
На біленькі пелюстки
Бджілоньки сідають,
Буде, значить восени
хлопець чорнобривий
Кликав у вишневий сад,
Бачити її він рад.
Колиха дитятко влітку
Молода вродлива жінка
І тихесенько співає,
Дикі гуси й качки навесні гніздяться
Й куропатки малі водяться тут часто.
А густий верболіз - то житло пташине
І сережками вільх вітерець грайливий
Може бавитись так, казку їм шепоче,
Незабудка мала слухати теж хоче
Чи вкатаною дорогою
Усім крокувати легко так,
Але не цікаво, їй Богу.
А шляхом вперед тернистим
Долати підйоми й спуски,
Задумав що - не відступиш,