Неоніла Гуменюк
Так тихо-тихо підійшла.
-Як ти там, доню? - запитала,
Легко торкнулася плеча.
Дивилася на мене ніжно,
Ми ж так не бачились давно,
Вже літ багато відпливло,
І дощ розплакався, ніяк не зупинить.
У серці оселилася зажура,
Не знаю чи назавжди чи на мить.
А сонечко усміхнене з"явилось
В небі блакитному, минаючи хмарки,
То й смуток і журба десь раптом ділись,
Усе заслонили навкруг
І поле, долину і луг,
Не хочуть пускати ще зимоньку-зиму.
Сніжок, що зима уночі посипає,
Ранковий весь "злиже" туман
І дощик дрібненький уже накрапає -
Коли усміхається жінка,То сонце виходить з-за хмари
І б"є в золотії литаври,
Коли усміхається жінка.
Як в жінки сльоза на обличчі
Й душа її плаче від горя -
Навколо все сіре й порожнє,Як в жінки сльоза на обличчі.
Аромат його п"янить, душу бентежить,
Хоч в осінь поспішають вже літа.
І доленьки мереживо бузкове,
Зіткане зі щастя та любові,
Нас з тобою ніжно огорта.
2015 р.
Запали вогонь кохання,
Знайди папороті квітку,
Даруй щастя всім довіку.
Хай дівчатонька ворожать -
На русалок трішки схожі.
Щоб спіймав віночок милий,
Наближається весна,
Хоч мороз іще у дзвони
Свої срібні вибива.
Ще сніги стоять глибокі,
Зимний вітер розгулявсь
Та весна вже крок за кроком
Восени ти зоране,
Дбайливо засіяне,
Влітку колосилося.
Врожаями щедрими,
Золотими зернами
Поту хліборобському
Там біля річки хтось її кинув.
Може то килим з трави-барвінку
М"який та ніжний лежить у лісі.
В широкім лузі між осокою
Та й незабудка росте висока.
Крихітна квітка - неба краплинка,Сяє, мов зірка там біля вільхи,
Ось-ось і цвітом "вибухнуть" гілки.
Весна буяє в серденьку у мене,
Хоча з собою понесли роки
Красу і вроду, молодість та юність
Обліпили цвіту пелюстки,
Наче бджілки квітку грушу-дичку.
Росте так й недоглянута ніким,
Бо любить волю і повітря свіже.
Її голублять сонця промінці,
Вітерець пісню присвятив для неї.
Яскраво так горіла.
Торкнутися плеча
Твого я так хотіла.
У вальсі закружлять,
Поринути у казку,Кохать, кохать, кохать
І дарувати ласку.