Неоніла Гуменюк
Снігу решетом насій
Або крізь сріблясте сито
Та не будь таким сердитим
І морозом не печи,
Не сидіти ж на печі.
І тебе щоб не боятись,
Надворі то сніжок, а то дощить,
Гойдає вітер віти яблуневі,
Співає серце, серце жде весни.
Вона прийде із пролісками й рястом,
Струмками та із щебетом птахів.
Кохати треба, бо життя прекрасне
Неначе жовтії слізки,
Золотом сяють вони.
Кружляють повільно-повільно,
А коли дме вітер сильний
То падають, падають вниз.
А як задощить у похмурий,
У кого вірші ллються із душі,
Наснаги творчої й любові щиро зичу,
Щоби хотілось жити і творить.
Птахами нехай вірші прилітають
І тішать серденько, допомагають жить.
Здоров"ячка міцного побажаю.
Стукають краплі в шибку щораз,
Хмар табуни вітерець кудись гонить,
Знову настала осіння пора.
Лист пожовтів і тремтить на осиці,
Удаль відлетіли давно журавлі.
Осінь художниця і чарівниця
Любов"ю рідних, милого коханням,
Без добрих справ жодного дня не жити
І віддавати більше, аніж брати.
Злих помислів та задумів зректися,
Про помсту й ненависть також усім забути.
Побільше зустрічей і жодної розлуки,
Хоча надворі лиш травневі дні,
Дощу чекали листячко і стебла,
Городина та трави запашні.
Просили пити квітоньки на грядці,
Ще - вишні молоденькі у саду,
Бо без води всьому живому важко.
Здавалось, що десь річка зовсім близько,
Але це дощ вночі отак шумів
Тихесенький без грому й блискавиці.
Він заколисував мене, наче маля,
Яке у сон поринуло, мов казку.
Наче в дитинстві побувала я
Нарешті сніг, біленький сніг,
Земля без нього сумувала,
Він ковдрою на неї ліг,
Щоби вона не замерзала.
А сніг іде, а сніг іде
І припорошує дерева,
По таких пухнастих. як у неї хвіст,
Бо горішків й шишок маленька надбала,
Весь запас сховала тут же у дуплі.
Не страшні морози, а ні хуртовини,
А ні сніговії білочці рудій.
То ж перечекає вона люту зиму,
Лілея горда у короні білій.
Її садила мама так давно,
Але цвіте і досі вона влітку.
Голубить вітер ніжно пелюстки,
Розповідає казку цій красуні.
Милуюся я нею залюбки,
Через ріки, долини. поля
Де співають, сміються, не плачуть,
Може з щастям зустрінуся я?
Ти світи мені, радості сонце
Влітку та восени й навесні,
А журбу та невдачу і розбрат,